| Hello, friends! This weekend we celebrated the great Christian holiday of Easter, or the Resurrection of Christ. My family and I traveled to the small town where my wife was born and where her mother and grandmother still live. We spent two days there. On Sunday, Easter Day itself, after the morning church service and festive breakfast, we joined the traditional haivky near the church — folk games and songs for children. The Church forbids loud entertainment during Lent, such as singing and dancing (and this ban used to be strictly observed by everyone), so with Easter, the time of celebration officially begins. The festivities started right outside the church, symbolizing that the Church gives its blessing to rejoice, because Christ is risen — the greatest joy of all. We were there in the evening with our children, keeping an eye on them since they are still small. Later, the bell tower was opened — it’s usually closed, but once a year, on Easter, it’s opened to the public, especially for children who are allowed to ring the bells. Our kids took full advantage of this — it was so fun to watch them pulling on the ropes and making the bells ring themselves. Meanwhile, I stepped inside the church to pray. It was very quiet and peaceful — almost no one was there. And that silence was perfect. It felt like God was closer when everything around was still, filled only with sunlight and deep shadows streaming through the windows. It created a very special feeling — as if there were no barriers between you and heaven. | Привіт, друзі! Цими вихідними відзначали велике християнське свято — Пасху, або Воскресіння Господнє. Ми з сім’єю поїхали до містечка, де народилася моя дружина, де зараз живе її мама й бабуся. Там ми провели два дні. У неділю, безпосередньо в день Великодня, після ранкової служби Божої та святкового сніданку, ввечері біля церкви проходили гаївки. Це такі народні забави для дітей — з піснями та іграми. Церква забороняє у піст будь-які гучні розваги, тобто танці і співи (а колись заборона церкви була обовьяязковою для всіх) ,тож саме після його завершення, з приходом Великодня, дозволялося веселитися. Розваги починалися біля церкви — як символ того, що вона "дає добро" на радість, адже Христос воскрес, а це — найбільша радість. То ж були ввечері біля церкви, на гаївках, разом з дітьми, наглядали за ними, бо наші діти ще малі. Потім відкрили вхід до дзвіниці — зазвичай вона зачинена, але раз на рік, саме на Великдень, її відкривають для всіх охочих. Особливо для дітей, які можуть подзвонити в дзвони. Наші діти скористалися цією можливістю — було цікаво спостерігати, як вони тягнули за мотузки й самі дзвонили. А я тим часом зайшов у церкву, щоби помолитися. Було дуже тихо й спокійно — людей майже не було. І саме така тиша — найкраща. Здається, що Бог ближче, коли навколо немає шуму, лише світло, густа тінь і ясне сонце, що проникає крізь вікна. Це створює особливе відчуття — ніби між тобою і небом немає перешкод. |
