Hi everyone! It's been a while since I wrote about Makym's new adventures, so I'm making up for it.
At the beginning of June, my son went to camp. It was his first such adventure—far from home and without my warm care. The nine-year-old boy was a little worried. His biggest concern was whether he would find friends, or at least one friend, to play with. For support, Makym hugged his fluffy white teddy bear tightly with one hand and held his orange suitcase with the other. I walked beside him, carrying a box of stationery.
Along the road stood children of different ages, also with suitcases and parents. Everyone was making some noise, and the bus engine was humming too. The driver arranged all the suitcases, and the children took their seats on the bus. Makym smiled, looking out the window, and probably couldn't even imagine what his life at the Carpathian camp would be like.
"Mom, I love you very much," he said, hugging me.
"I love you too, my son," I replied.
The bus pulled away, and the street became deserted and quiet. Makym pressed himself against the window and watched as I became a smaller and smaller dot. Butterflies were still fluttering in his stomach, but he also felt a special excitement. Next to him sat a boy he knew from the swimming pool, who immediately began to tell him about the camp, as he had been going there for several years. A conversation started, and Makym realized his fears were for nothing—here he was, his first camp friend.
Camp Life: From the River to the Evening Bonfire
When the bus arrived, the children practically poured out of it. They were led to the dining hall for lunch, then divided into groups and settled into their rooms. The camp was surrounded by old pine trees, and a river flowed nearby. The daily schedule was crazy!
First thing in the morning was physical exercise in the fresh air, where all the children tried to wake up by repeating the movements of the counselor. Then came creative workshops, sports games on the lawn, and yoga. Each group had a specific time to go to the store for ice cream, and the children lined up in a long, fun queue.
Blue Bears
Protect, Preserve, Roar.
But what Makym was most looking forward to was the afternoon swim in the mountain river! The cold water felt icy at first, but after the very first jump, everyone forgot about it, and the fun began. Makym is a good swimmer but is afraid of unknown bodies of water, slippery stones, and unexpected water inhabitants. Yet, he forgot his fear and dived into the cold water.
The evenings at the camp were special. After dinner, the children gathered in a large pavilion for contests, quizzes, and dances. On special days, they would gather around a large bonfire. The older girls sang songs to a guitar, and the younger ones listened, wrapped in blankets. That's when Makym noticed Liza, a young counselor who helped anyone who needed something. She walked up to Makym, who was sitting a little to the side, and offered him hot tea. Liza was like an older sister, always ready to listen and support.
But the most interesting part started after bedtime. When the adults thought the children were asleep, a special night-time disco would begin at the camp. Someone would bring a small flashlight, someone would share sweets, and someone would just play music on their phone. The camp would fall asleep, but the children's hearts beat to the rhythm of the dance, illuminated by moonlight and the lights twinkling from under the blankets.
Homesickness and a Warm Welcome Home
Makym realized that this was just the beginning of his unforgettable Carpathian adventure. Yet, camp wasn't just fun. He told me it was harder to survive there than at school: he had to wake up earlier and constantly follow a schedule. And once, during a phone call, he admitted he was very sad. This surprised me, as he always loves when there are a lot of children around and enjoys competitions and active games. I asked him when he had time to be sad, and he replied that he counted the days until he saw me again. To calm my worries, I called Mr. Mykhailo, the counselor of the "Blue Bears," to ask if everything was alright. He was also surprised and assured me that my son was having a wonderful time.
Despite his counselor's words, Makym's confession deeply moved me. I understood that even in the most fun camp and surrounded by new friends, a child's heart still longs for a mother's warmth.
When I met my son after two weeks, he was very thin but incredibly cheerful. His face was smeared with something, his T-shirt was wet from the heat, and his socks were hard from being worn for so long, even though Makym had several clean pairs. We sat on a bench, and I washed his face and threw away those socks. I pulled clean clothes from his suitcase and changed him. He couldn't stop talking, sharing stories about everything: the camp, his friends, and the naughty Sashko. And he kept adding that he had missed me very much.
We took our things and walked to the tram. We found empty seats on the "number four" only at the very back. We placed our belongings next to us, and I paid for the ride. We rode, hugging, each thinking about our own things and our shared experiences, looking at the city streets. It's so good to have moments like these—they hold great value for us.
Привіт усім! Я давно не писала про нові пригоди Максима, тож виправляюся.
На початку червня мій син поїхав до табору. Це була його перша така пригода — далеко від дому і без моєї теплої турботи. Хлопчик, якому щойно виповнилося дев’ять, трохи хвилювався. Найбільше його тривожило, чи знайде він друзів, бодай одного, з яким можна було б гратися. Для підтримки Максим міцно пригорнув свого білого пухнастого ведмедика, а іншою рукою тримав помаранчеву валізу. Я йшла поруч і несла коробку з канцелярією.
Дорогою стояли діти різного віку з батьками та валізами. Навколо панував гамір, до якого додавався гул автобусного мотора. Водій розставив усі валізи, і діти розсілися по місцях. Максим усміхався, дивлячись у вікно, і, мабуть, ще не міг уявити, яким буде його життя в карпатському таборі.
— Мамо, я тебе дуже люблю! — сказав він, обіймаючи мене.
— І я тебе люблю, синочку, — відповіла я.
Автобус рушив, і вулиця спорожніла.
Максим притиснувся до вікна і спостерігав, як я стаю все меншою й меншою цяточкою. У животі все ще пурхали метелики, але він відчував і особливе збудження. Поруч сидів хлопчик, якого він знав з басейну. Той одразу почав розповідати, що вже кілька років поспіль їздить до цього табору. Зав'язалася розмова, і Максим зрозумів, що його страхи були марними: ось він, його перший табірний друг!
Табірне життя: від річки до вечірнього вогнища
Коли автобус прибув, діти буквально висипалися з нього. Їх повели на обід до їдальні, а потім розділили на групи та розселили по кімнатах. Табір був оточений віковими соснами, а поруч текла річка. Розпорядок дня був шаленим!
З самого ранку — фізичні вправи на свіжому повітрі, де всі намагалися прокинутися, повторюючи рухи за вожатою. Потім — творчі майстер-класи, спортивні ігри на галявині, йога. У кожної групи був свій час, щоб сходити в магазин по морозиво, і діти весело шикувалися в довгу чергу.
Але найбільше Максим чекав післяобіднього часу, коли можна було купатися в гірській річці! Холодна вода спочатку здавалася крижаною, але після першого ж стрибка всі про це забували, і починалися справжні веселощі. Максим добре плаває, але боїться невідомих водойм, слизьких камінців та їхніх мешканців. І все ж він забув про свій страх і пірнув у цю холодну воду.
Вечори в таборі були особливими. Після вечері діти збиралися у великому павільйоні, де проводили конкурси, вікторини, танці. В особливі дні вони сиділи біля великого вогнища. Старші дівчата співали пісень під гітару, а молодші слухали, загорнувшись у пледи. Тоді Максим і помітив Лізу — дівчинку-вожату, яка допомагала всім, хто чогось потребував. Вона підійшла до Максима, що сидів трохи осторонь, і запропонувала йому гарячого чаю. Ліза була як старша сестра, завжди готова вислухати й підтримати.
Але найцікавіше починалося після відбою. Коли дорослі думали, що діти вже сплять, у таборі стартувала своя, особлива нічна дискотека. Хтось приносив маленький ліхтарик, хтось ділився солодощами, а хтось просто вмикав музику на телефоні. Табір засинав, а дитячі серця билися в ритм танцю, освітлені місячним сяйвом і вогниками, що виблискували з-під ковдр.
Сум за домом і тепла зустріч
Максим зрозумів, що це лише початок його карпатської пригоди, яка обіцяє бути незабутньою. Проте табір — це не лише розваги. Він говорив мені, що там важче вижити, ніж у школі: треба раніше прокидатися і постійно дотримуватися графіка. А ще одного разу під час нашої телефонної розмови він зізнався, що йому дуже сумно. Це мене здивувало, адже він завжди любить гамір і активні ігри. Я запитала, коли ж він встигає сумувати, а він відповів, що щодня рахує дні до нашої зустрічі. Щоб заспокоїтися, я зателефонувала панові Михайлу, вожатому «синіх ведмедів», аби запитати, чи все гаразд. Він також був здивований і запевнив мене, що мій син чудово проводить час.
Та навіть попри це, його слова глибоко мене зворушили. Я зрозуміла, що навіть у найвеселішому таборі та в оточенні нових друзів, серце дитини все одно шукає маминого тепла.
Коли я зустріла сина після двох тижнів, він був дуже худим, але неймовірно веселим. Обличчя було вимазане, футболка мокра від спеки, а шкарпетки аж тверді, хоча він мав кілька пар чистих. Ми сіли на лавку, я вимила йому обличчя і викинула ті шкарпетки. З валізи витягнула чистий одяг і переодягнула сина. Він не змовкав у своїх історіях про табір, про друзів, про неслухняного Сашка. І постійно додавав, що дуже за мною скучив.
Ми взяли речі й пішли на трамвай. Зайшовши в «четвірку», знайшли вільні місця лише в кінці. Розташували поруч наші речі, я оплатила проїзд. Ми їхали, обійнявшись, кожен думаючи про своє і про спільне, дивлячись на вулиці міста. Як добре, що є такі моменти — вони мають для нас найбільшу цінність.
