У кожного мабуть є улюблені місця, куди хочеться час від часу повертатися, самому чи з друзями.
Таким для мене вже стало містечко Підкамінь, на межі Львівщини і Тернопілля.
Я була тут у 2006 на екскурсії, у 2008 на рокфестивалі. І цього року двічі: влітку з подругою, і восени - сама. Чомусь почуваюсь тут як вдома. В принципі, місце знаходиться всього в 30 км від мого села...
Отож, ім'я говорить саме за себе. Місто Під Каменем. Здавна тут селилися люди, духовним центром їх життя був цей камінь-велет. Вчені кажуть, що це останець рифів із древнього Сарматського моря, яке колись було на місці України.
У язичницькі часи біля каменя було капище, у давньоруський час на камені звели оборонну церкву. Про це свідчать численні пази і врубки, подібні до тих, що існують у Карпатах на скелях Тустані. Але перша писемна згадка про місто відноситься аж до 1441.
Під час останньої подорожі я мала трошки часу дослідити давню печеру, що знаходяться біля каменя. Є припущення, що колись тут були келії монахів. А зараз тут просто красиво...
Великі кам'яні брили, на яких ростуть різноманітні мохи й лишайники, піщані стіни печери жовтогарячої барви, міцні дерева, що знаходять місце для життя...
Звідси у погожий день добре видно і величний Почаїв (туди напряму десь зо 20 км.)
З давніх часів до нас дійшли і кам'яні хрести, звані козацькими. Тут дуже містично, особливо перед заходом сонця. А цього разу якісь розумники ще й почали палити багато листя, отож вся долина опинилася мов у тумані... Очі радуються, але ніс не дуже... Довелося втікати у ... монастир.
Містечко було відоме на пів Європи завдяки великому монастирю Домініканців (тепер греко-католицький монастир Походження дерева Хреста Господнього). Кажуть, на празник і відпуст сюди приїжджали десятки тисяч людей. У теперішніх руїнах відчувається минула велич.
Коли ми були тут влітку, сталася міні-пригода. Під вечір спокійного літнього дня раптом здійнялася буря і гроза. Її перечекали у машині, а згодом побачили подвійну веселку, що огинала монастир.
Колись тут жило більше сотні монахів, зараз - лише двоє. Обитель дуже постраждала під час двох світових воєн і в радянський час. У 2006 нас ще впускали всередину костелу і це було дійсно жахливо бачити храм після того, як там була тюрма, гараж і конюшня. Ззовні було видно сліди куль.
Але вже більше 10 років головна барокова вежа дрімає під риштуваннями. Одного разу після сильного вітру ці риштування впали на дах і звалили 4 цінних скульптури, деякі вже неможливо відновити. Як каже інтернет, у 2018 на реставрацію костелу Євросоюз виділив кошти. Є паспорт відбудови. Але робота майже не ведеться. Єдиний монах, з яким я про це розмовляла, знизує плечима...
А вежа собі стоїть, як будівля з романів фентезі.
Швидко настає осінній вечір. Моє улюблене місце у Підкамені - на оборонних мурах монастиря. Адже звідси видно і Камінь, і сонне містечко та навколишні поля, і білий силует Почаєва... Проте зовсім скоро все покриє темрява. Час додому.
Більше красивих фото тут:
@lilideleopolis/the-giant-stone