Cплюндрували мій земний Рай, а пам’ятаю…
Eх, який був розмай: півтора гектара густо засадженого черешнями, яблунями,грушами, кизилом, барбарисом, женьшенем, сливами, горіхами, вишнями, порічкою,калиною, смородиною, малиною, бузком, лимонником, кизилом, аралією, обліпихою із озерами розмаїтих квітів…
Щовесни, коли дерева і кущі були ще безлистими в їх підніжжі розстелявся білосніжний килим нарцисів, що своїми сонячними оченятками віддзеркалювали сонце небесне. Ця нарцисова оаза гідно конкурувала з відомою долиною у Закарпатті. А для мого серця була незрівнянно дорогою.
Ще минулоріч нарциси почали звично випинатись із землі. Та перші пагінці безжально стесав бульдозер, зорав дощенту трактор. Те, що 27 літ було заповідане дідом і належало моєму батькові, а отже і його дітям.
Двадцять сім- це три помножено на девять. В моїй дитячій уяві це було наяву казкове тридевяте царство!
Справжнім земним раєм з вольницею свободи Гуляйполя та смарагдовим царством лісу було для мене батьківське рідне село. Там паслися корови з телятами, вперті кози і вівці,що чубились між собою за територію та курки, які оглядались, чи не зашвидко втікають від когутів, плавали качки та гуси, в назвах яких я завжди плутався. Коли я до них вітався, ці плаваючі завжди відповідали гелготом чи крякали, ще крилами підтверджуючи, що мене розуміють, натомість я їхньої мови зовсім второпати не міг.
Простіше було з лелеками, їх у нас називали буськами. Спеціально для них я наловив жаб, щоб вивідати таємницю появи на світі дітей, бо бабця казала, що новонароджених на світ приносять саме буськи. Але бабі я не зовсім довіряв. Більшим авторитетом були Гадюкіни, пісні яких звучали в нашому домі повсякчас, а вони співали: “І на Божий світ нас приніс лелека!”
Як не молився Бог з образів чомусь не відповідав, тому вирішив я вияснити все в лелек. Випадково підслухав, що батьки хочуть замовити ліжечко для майбутньої сестрички, сумнівно мені рідної, бо досі довкола мене були тільки чужі діти. Тож я вирішив все достеменно вияснити у величних білих птахів з чорною ознакою. Вони гніздились на сусідній хаті, а поблизу нашої у заплаві потічка ловили жаб. Цікаво було спостерігати за цим полюванням. Була це непроста справа, бо, як пояснив тато, у жаб досконаліші від людей очі і вуха, тому квакухи краще передають сигнали небезпеки. Але, якщо в місці зборища жаб розтягнути сітку, та, перебуваючи на великій відстані, швидко затягнути зашморг,то можна спіймати одразу велику кількість земноводних. Я таким чином наловив чимало жаб і з цим подарунком пішов в гості до буськів. Спершу вони сприйняли мене насторожено і відступали подалі . Та коли я виставив їм жаб у великій прозорій банці, то один з них наблизився до мене так близько, що я зважився запитати чи принесе він мені рідну сестричку?!
На що він безпомилково чітко заклацав довгим дзьобом:
-Так- так! Так-так!
З цією новиною я примчав до хати,тримаючи в руках найбільшу жабу, як речовий доказ реально проведених переговорів. Про їх результати я з гордістю повідомив батькові. А він дивно посміхаючись, підмовив подарувати жабу бабі- своїй мамі! Реакція була вкрай несподіваною: вона верещала, молилася і, хрестячи мене, вилила на нас з жабою весь запас свяченої води. Згодом тато розкрив секрет цієї дивної поведінки. Баба щиро вірила, що відьми, які докучають людям, уночі висмоктуючи молоко у корів, натомість вдень перевтілюються в жаб, щоб проникнути через малі отвори туди, де не може залізти велика відьма. Якраз тоді в нашої корови Калини пропало молоко і баба сприйняла це як знак!
У відьом я не вірю, бо вірую в Творця всього видимого і невидимого та Божу опіку!
А жаба… Жадібністю опанувала вона душі батькової сестри та її сина. Святе Письмо вчить нас усе прощати. Бо чим ненависть відрізняється від зла,яке тягне на дно пекла, що відразливе Господу!?! А допомагає Творець тим, хто вірує і всеціло покладається на Його справедливу волю! Та біль втраченого Раю терпіти несила. Ятрить, болить, гартує як ампутована любов!
Наскільки ж люто треба було ненавидіти всіх тих, хто засаджував цей сад: діда, бабу і світлу память мого Батька, щоб так дотла викорчувати все те, що вони садили. Викорчувавши всі плодоноси, залишили лише зрослу із самосіву осику. Народні Перекази розповідають, вона лякливо тріпотить листям тому, що саме на такому дереві повісився Христопродавець іуда...
Вірую в Господню світлу справедливість і все присвячую Творцю!!!
Ю.М;)
