Лайфхак: коли ти робиш багато фотографій впродовж багатьох років і заливаєш їх у Google Photos, то ти завжди матимеш про що написати цікаву історію у спільноту QUAC 😄. Цей сервіс має функцію нагадувань і щодня вибірково викидає різні фото з різних років. То ж коли ти колись мав цікаву пригоду, але забув про неї (точніше згадуєш час від часу, але не пам'ятаєш точно, коли це було), то ця фішка нагадає вам про події минулих днів)).
Сьогодні Google Photos нагадали мені про раптовий і дуже сильний снігопад у березні 2013 року. Зимовий сніг тоді вже був розтанув, була суха та сонячна погода, то ж всі були впевнені, що зима вже минула. І комунальні служби також 😆 Бо коли раптом на Львів насунувся дуже сильний снігопад і за лічені години місто виявилося засипаним снігом, ніхто до цього не був готовим. Снігу одразу випало так багато, що транспорт на дорогах просто зупинився. На вулицях з трамваями в буквальному сенсі, бо коли зупиняється один трамвай, стає решта. Це нагадує ланцюгову реакцію. Ну а через сильний сніг звичайним маршруткам та автівкам було просто неможливо їх об'їхати.
Найкращим виходом тоді було ходити пішки. Або ж ще краще сидіти вдома)). Але мені тоді довелося пройти пів міста, бо мав термінову справу. Річ в тому, що тоді я з Олею ще не був одружений і ми жили на орендованій квартирі на одній з бічних вуличок Личаківської, біля повороту на Мєчнікова. Але ми вже готувалися до весілля, то ж Оля, при активній (і не надто бажаній 😆) участі мами і двох тіток знаходилася в процесі вибору весільної сукні. Спершу було вирішено не витрачати грошей на нову сукню і вона шукала серед тих, хто продавав її. Десь вона там у фейсбуці (здається) списалася з дівчиною, яка продавала плаття, яке Олі дуже сподобалося. В неї були схожі форми до моєї дружини, але без примірки ніяк не обійшлося б. Але та дівчина мала їхати за кордон на тривалий час, то ж відкладати процес примірки не можна було. Тому я пішки тьопав від середини Личаківської аж до Топольної, в район Балатону (львів'яни зрозуміють 😃).
Це був ще той квест. В сторону Топольної було іти ще пів біди, бо ж вниз по Личаківській, та ще й з порожніми руками. А от повертатися було набагато важче. По перше, снігу за той час насипало ще більше, бо, як я вже казав, снігопад був дуже сильний, і зусиль комунальників з лопатами було просто недостатньо, щоб підтримувати тротуари чистими. Відносно прохідними були лише окремі ділянки, в основному доводилося іти ледь не по коліна в снігу. А по друге, і це, мабуть, найбільше мене змучило, я ніс сукню 😆. Спочатку вона не здавалася важкою, але чим довше я її ніс (доводилося бути дуже обережним, щоб не зіпсути сукню, хоч вона і була в двох чохлах), тим більше я обливався потом)).
Врешті-решт я добрався до нашої квартири, з сукнею нічого не сталося і дружина змогла її приміряти. Я не дивився, вона вийшла в іншу кімнату 😆. Ото вже ті забобони)). Сукня по фігурі підійшла і оформлення всім сподобалося (Оля порозсилала фото всім родинним експертам 😁), але в неї був один суттєвий недолік, на думку консиліуму тіток - вона не була білою. Ну, вона була наближеною до білої, чи то кремовою, чи то світло-бежевою (ми, мужики, як відомо, нічого не тямимо в кольорах 🤣), дружині сподобалося, а от на родинній нараді було вирішено, що тільки білий, що роздратувало Олю. Але хто платить, то й замовляє музику, то ж було обрано компромісний варіант - ми занесли сукню кравчині і вона пошила таку ж, але білого кольору))).
Отакі-то пригоди я пережив рівно вісім років тому! 😊 Є тепер, що згадати і дітям розповісти)).