Привіт, друзі.
Останнім часом я почала менше "сидіти" на Хайві та загалом писати. Життя знову закрутилося, а буденність розбавилася новими подіями. Я таке обожнюю. Та з іншої сторони, такі от моменти перевертають з ніг на голову рутину та руйнують усталений хід речей. Написання дописів стало для мене уже звичною справою, яка заспокоює та дає відчуття контролю. І от я знову вдома, знову пишу допис, і відчуваю спокій.
Hi friends.
Lately, I've started to "sit" less on Hive and write in general. Life started spinning again, and everyday life was diluted with new events. I love that. But on the other hand, such moments turn the routine upside down and destroy the established course of things. Writing posts has become a routine for me, which is calming and gives me a sense of control. And here I am again at home, writing a post again, and I feel calm.
Загалом, у цій публікації хочу просто поділитися з вами своїми думками та подіями, що відбулися.
Минулі вихідні та сьогоднішній день я провела у бабусі з дідусем. Якось так вийшло, що ми давно не відвідували їх, ще з літа. І от, маму відпустили з роботи на цей понеділок, так що ми подумали: "а чому б і не поїхати?".
Паралельно я збиралася поїхати в Київ на декілька днів. Мені дуже кортіло відвідати моє улюблене місто, до того ж, ми з подругами домовились відсвяткувати Гелловін разом та походити по класним кафешкам. Тому, в планах було спочатку погостити у бабусі з дідусем, а потім поїхати до столиці. Але планам не судилося сдійснитися, адже моя подруга заболіла на ковід, при чому, дуже сильно. Тусовка перенеслась на майбутнє. Спочатку я дуже сильно засмутилася, адже усе вже було сплановане, і мені неабияк сильно "горіло" поїхати, розвіятися, а ще я сказала друзям та фітнес-тренерці про те, що мене не буде деякий час. А я ненавиджу розкидатися пустими словами. Знаю, що тут немає ніякої крамоли, але вже ж, внутрішній перфекціонізм іноді не дає спокійно жити.
Overall, in this post I just want to share with you my thoughts and events that happened.
I spent last weekend and today at my grandparents. Somehow it happened that we haven't visited them for a long time, since the summer. And so, mom was released from work for this Monday, so we thought: "why not go?".
At the same time, I was going to go to Kyiv for a few days. I really wanted to visit my favorite city, besides, my girlfriends and I agreed to celebrate Halloween together and go to cool cafes. Therefore, the plan was to first visit my grandparents, and then go to the capital. But the plans were not destined to come true, because my friend got sick with covid, and very badly. The party moved to the future. At first, I was very upset, because everything was already planned, and I was quite "burning" to go, to lose my mind, and I also told my friends and fitness trainer that I would be gone for a while. And I hate to scatter empty words. I know that there is no sedition here, but already, internal perfectionism sometimes does not allow to live peacefully.
Загалом, я заспокоїлась доволі швидко, адже це, по-суті, не відміна планів, а всього лише їх перенесення.
Вихідні в бабусі проходили чудово, але пари в понеділок зранку ніхто не відміняв. Тому, я встала і приготувалася на 8:00 до "Філософії культури". Але ранок у кращих традиціях понеділків))))Знову ракетні обстріли по критичній інфраструктурі країни. Наслідки говорити не буду, адже ми всі їх на собі відчули...Зрозуміло, що ніякої пари в мене не було.
Як тільки я сказала бабусі, про те, що не поїду в Київ, вона відповіла: "Це на краще, значить тобі там зараз нічого робити". Дійсно, так і сталося. Світла немає, води немає, ракети над головою літають - така собі перспектива їхати розвіятися.
The weekend at Grandma's was great, but no one canceled the couples on Monday morning. Therefore, I got up and got ready for "Philosophy of Culture" at 8:00. But the morning is in the best traditions of Mondays))))) Again missile attacks on the country's critical infrastructure. I will not talk about the consequences, because we all felt them ourselves... It is clear that I did not have any steam.
As soon as I told my grandmother that I would not go to Kyiv, she replied: "It's for the best, so you don't have anything to do there now." Indeed, that is what happened. There is no light, there is no water, rockets are flying overhead - such a prospect of going to dissipate.
Сьогодні ввечері я вже повернулася додому. Сподіваюся, що це був останній такий понеділок. Скільки уже можна руйнувати нашу інфраструктуру? Запитання точно не до росії, а до світу, який так і не може офіційно назвати це непорозуміння країною-терористкою.
Та ми тримаємося та віримо на краще, адже все буде добре)
I have already returned home this evening. I hope this was the last Monday. How much can we destroy our infrastructure? The question is definitely not for russia, but for the world, which still cannot officially call this misunderstanding a terrorist country.
But we hold on and believe in the best, because everything will be fine)
Джерело
