Довго не могла зрозуміти як продовжити постити життя.
Що воно зараз, моє життя?
Чи доречно?
Сьогодні прочитала:
Якщо вам здається, що ви з'їхали з ґлузду - з вами все ок.
Якщо вам здається, що все ок-ви з'їхали з ґлузду.
Всі спроби нормалізувати свій емоційний стан закінчуються крахом.
Себе не обманути.
В моєму житті є місце радощам.
Але все це зараз має гіркий післясмак.
Мене засмучує мітинг в Чехії с закликами продовжити відносини з расєєю.
Мене засмучує невизначенність і невідомість.
Мені боляче, від того що російськими військовими був убитий мій шкільний друг. І бачити його дружину і сина невимовно страшно.
Мене розриває від того, що ця історія- лишень одна із тисяч!
Але Америка не визнає росію державою-терористом. Тому що це складнощі і для них, в тому числі.
Завтра буде новий день.
Нові перемоги ЗСУ і свої власні.
Але всі з гірким післясмаком...
Чи треба до цього звикати?
For a long time I could not understand how to continue writing about life.
What is it now, my life?
Is it appropriate?
Today I read:
If it seems to you that you have lost your mind, everything is fine with you.
If you think that everything is ok, you are out of your mind.
All attempts to normalize my emotional state end in failure.
Do not deceive yourself.
There is a place for joy in my life.
But all happy moments has a bitter aftertaste now.
I am saddened by the rally in the Czech Republic with calls to continue relations with russia.
I am saddened by the uncertainty and the unknown.
It hurts me that my school friend was killed by the russian military. And seeing his wife and son is unspeakably scary.
I am torn by the fact that this story is just one of thousands!
But America does not recognize russia as a terrorist state. Because these are difficulties for them, including.
Tomorrow will be a new day.
New victories of the Ukrainian Armed Forces and my own.
But all with a bitter aftertaste...
If we have to get used to it?