На старому телефоні я знайшов замітку про подорож в гори на огляд будинку. Це як з минулого життя, коли були думки побудувати бібліотеку й мистецький центр в горах. Цікаво, що саме в тій місцевості, поруч з селом Гринява мандрував колись і Леопольда фон Захер-Мазох (або герої його творів, оповідання "Опришок").
Сьогодні мандрував в гори як в фільмі. Їхав дивитись хату на продаж. В центрі Верховини зустрівся з жінкою, під'їхали зустрітись з її племінником та його сином (9 років), які мене супроводжували в гори. В них обох був дефект вимови чи якась хвороба... не все я розумів, але загалом добре порозумілись. Їхали годину, потім біля розваленого мосту лишили машину і більше години йшли в гору по лісовим стежкам. Я вже і не думав, що там може бути хата, але вона є і навіть електрика проведена та й жити можна. Довкола гектар чи більше землі... панорама шикарна... Але якщо там жити - як же добиратись? Якщо пішки то до магазину напевне години 3...
Це справді як у французьких чи італійських трилерах. Пішов дощ... малий жартував, що тут є вовки.. а на зворотному шляху їхав на передньому сидінні та постійно висовувався з вікна.. Слухали музику, яка щоправда йому не сподобалась, як він чесно зізнався. В придорожньому магазині я взяв йому морозиво, шоколадку, а його татові - пиво. На прощання подарував шахи-шашки.
Хата високо в горах це звісно дуже круто, але хіба якщо з кимось скинутись і поділити той гектар. Місця вистачить для всіх! Ну й треба купити великий джип, бо наче можна заїхати з іншої сторони. Там звісно чудове місце для книгарні, такої куди буде доходити 1 відвідувач в місяць, якщо не в рік...