Нещодавно я вирушив у подорож до Луцька, щоб на власні очі побачити легендарний Луцький замок, або, як його ще називають, Замок Любарта. Ця середньовічна фортеця, про яку я чув стільки захопливих історій, виявилася справжньою перлиною Волині, що поєднує історію, містику та архітектурну велич.
Щойно я наблизився до замку, мене вразили його могутні мури, що тягнуться на півкілометра. Вежа Любарта, яка гордо здіймається на 28 метрів, ніби запрошувала увійти в іншу епоху. Переступивши через браму, я відчув, як час сповільнюється. Кам’яні стіни, що витримали століття облог і воєн, розповідали історії про князів, лицарів і дипломатичні з’їзди.
Дізнавшись, що у 1429 році тут збиралися монархи з усієї Європи, я уявив, як ці стіни гуділи від переговорів і бенкетів.
Всередині замку я відвідав музей дзвонів, де кожен експонат здавався живим свідком минулого. Деякі дзвони, як пояснив гід, звучали ще у XV столітті, сповіщаючи про перемоги чи небезпеку. Музей книг також вразив — старовинні фоліанти, які збереглися до наших днів, ніби шепотіли про знання давно минулих епох. Але найбільше мене зачарували фрески XV–XVI століть. Їхні вицвілі, але все ще яскраві кольори розповідали про віру й мистецтво тих часів.
Місцеві легенди додали моїй прогулянці особливого шарму. Гід із захватом розповів про привид Любарта, який, за переказами, блукає замком, охороняючи свою спадщину. Інша історія — про підземні ходи, що нібито з’єднують замок із містом. Хоча я не наважився перевірити їхнє існування, сама думка про таємні тунелі розпалювала уяву. А розповідь про чорного монаха, що стереже скарб, змусила мене уважніше придивлятися до темних кутів.
Прогулюючись мурами, я не міг не помітити слідів реставраційних робіт. Видно, що замок дбайливо відновлюють, щоб зберегти його для майбутніх поколінь. Проте деякі ділянки зберегли свій автентичний вигляд, і це дозволяло відчути подих середньовіччя. З верхівки однієї з веж відкривався чудовий краєвид на Луцьк — сучасне місто, яке гармонійно співіснує зі своєю історичною спадщиною.
Та не все в історії замку було величним. Дізнавшись про трагедію 1941 року, коли на його території було вбито 1160 євреїв, я зупинився, щоб віддати шану жертвам. Цей сумний епізод нагадав, що замок був свідком не лише слави, а й болю.
Це була мандрівка крізь століття, де кожен камінь, кожна вежа і кожна легенда розповідали свою історію. Я покинув замок із відчуттям захоплення і бажанням повернутися, щоб знову відчути його магію. Якщо ви шукаєте місце, де історія оживає, Луцький замок — це саме те, що варто відвідати.