Привіт, друзі.
Ось вже декілька тижнів поспіль рашисти обстрілюють мою рідну Полтавщину. По декілька разів на добу вони луплять в різні куточки області. Дякувати Богу, що без жертв та постраждалих.
Сьогодні довго говорила зі своєю подругою по телефону. Вона розповіла, що пів ночі над будинком кружляли шахеди. Було реально дуже страшно. Також, від неї дізналася страшну новину. На Авдіївському напрямку загинув наш спільний знайомий. Це батько однокласника моєї доньки, тому я досить добре знала цього чоловіка. З його бригади вижив лише один військовий. Всі інші – загинули. Від усвідомлення цього кров холоне в судинах. Знаєте, я дуже рада, що наші війська відійшли з Авдіївки. Краще втратити землю, ніж життя українців, які її боронять. Думаю, що кожен розуміє, що шансів на перемогу на будь-якому напрямку немає без підтримки з повітря. У кацапів є авіація, а в нас – ні. А про F-16, які обіцяють нам дати, ні слуху, ні духу. Наче прибудуть аж у червні…
В п’ятницю мене запитав один знайомий з Нідерландів, чи чула я новину про смерть Навального. На той момент я ще не читала новин. Тож це для мене була нова інформація. Уже ввечері, гортаючи стрічку новин, я прочитала багато про звинувачення путіна в смерті опозиціонера. Як завжди – все окутано туманом невідомості. Я думаю, що ніхто не дізнається правди. І навіть якщо будуть беззаперечні факти вбивства Навального, покарання не понесе жоден з причетних. Так вже повелося в цьому світі, що росія завжди лишається безкарною.
Щодо самого Навального, то я не розумію трагізму, розведеного західними країнами. Якщо хтось і плекав надії на нього, як на реально адекватного політика, що кардинально відрізняється поглядами від путіна, то тільки не Україна. Його думка про нашу «спорідненість», як націй та Крим, «що не є бутербродом», трішки змінилася після повномасштабної війни. До цього ж він прямо натякав на те, що ми, українці, є частиною рашки. Ось так…
Що не день, стає все складніш: на фронті, в тилу, в економіці, в побутовому житті звичайних людей. Дай, Боже, сил і терпіння вистояти в хаосі та війні.
Світлина
Hello, friends.
For several weeks now, the Russians have been shelling my native Poltava region. Several times a day they hit different parts of the region. Thank God there are no casualties or injuries.
Today I had a long phone conversation with my friend. She told me that for half the night, the shahids were circling over their house. It was really scary. She also told me the terrible news. Our mutual friend was killed in the Avdiivka sector. He was the father of my daughter's classmate, so I knew the man quite well. Only one soldier from his brigade survived. All the others were killed. The realisation of this makes my blood run cold. You know, I am very glad that our troops have withdrawn from Avdiivka. It's better to lose the land than the lives of the Ukrainians who are defending it. I think everyone understands that there is no chance of victory in any direction without air support. The Katsaps have aircraft, but we don't. And there is no word about the F-16s they promise to give us. As if they will arrive in June...
On Friday, a friend from the Netherlands asked me if I had heard the news about Navalny's death. At the time, I hadn't read the news. So it was new information for me. In the evening, while flipping through my newsfeed, I read a lot about Putin's accusations of the opposition leader's death. As always, everything is shrouded in a fog of uncertainty. I think that no one will know the truth. And even if there are indisputable facts of Navalny's murder, none of those involved will be punished. It is the way of the world that Russia always goes unpunished.
As for Navalny himself, I don't understand the tragedy created by Western countries. If anyone had hopes for him as a truly adequate politician with radically different views from Putin, it was not Ukraine. His opinion about our "kinship" as nations and Crimea, "which is not a sandwich", changed slightly after the full-scale war. Before that, he was directly hinting that we, Ukrainians, were part of the Russian Federation. And so...
Every day it gets more and more difficult: at the front, in the rear, in the economy, in the everyday life of ordinary people. May God give us the strength and patience to withstand the chaos and war.