Hi, hivers,
I’d like to share more, write more often; and later, to recall what happened in my life.
I’m learning Turkish. From time to time, I’ve started doing this before. When I worked at a Turkish company, I had about twenty Saturday lessons before the war began and I left. Although my colleagues told me that about a month later, our teacher had gone to Turkey and got married, so for them too, Turkish was over anyway.
And then I married a Turk myself. So now and then, I feel the urge to learn the language, to feel more comfortable with his relatives — whom we unfortunately rarely visit. Especially since the airport is now quite far away, though we bought an apartment in a suburb of Kyiv instead of in my native Cherkasy region, just to be closer to the airport.
So here’s how I’m learning Turkish now:
Duolingo. I’ve reached level 26 there. Honestly, I’ve made great grammatical progress in these 128 days (I’d also had about 3–4 months of Duolingo before when I eventually dropped it). Now I’m working with constructions like “I can, I must, I can’t, I mustn’t.” Those are a bit confusing for me, so I’m trying to sort them out.
I’m watching the series “Kara Sevda”. It’s my second time watching it — the first time I could only catch some words and very simple sentences. At a certain point I just wanted to understand what was happening, so I finished it in Ukrainian. But now I can follow it quite well. Everyday phrases are manageable. It’s tougher when someone’s describing things that happened 30–40 years ago — I have to guess because I don’t know the vocabulary, but I don’t worry or switch languages. Overall, I understand about 30% of what’s being said, and around 80–90% of what’s happening. And that’s fine! As an artist, I really love “Kara Sevda.” The cinematography is beautiful, the scenes are drawn out, so I get time to look at everything — the camera angles, the expressions, the actors’ performances. I enjoy the soundtracks, so I’m fine with the Turkish style. But from what I understand, people generally laugh at Turkish series because they’re long and sometimes spend five to ten minutes showing someone entering a room while everyone stares in shock.
I ask my AI (Copilot) to write me A2-level texts from time to time, and I read and translate them fully. That’s my level — I understand the grammar, and I encounter new words here and there.
Grammar book, but I barely look at it — it’s the most boring way to learn.
Overall impressions? Turkish is ideal for kids. My daughter was in Turkey from about 11 to 14 months old, and she was already starting to say simple Turkish words. Those early words are incredibly short: come – gel, throw – vur, go – git, take – al, give – ver. They’re much shorter than in Ukrainian, but you can see that English is also simple with first words.
Another fascinating aspect of Turkish: the main meaning (the verb, the action) comes at the end of the sentence. That’s so telling about Turkish logic and culture — they’ll tell you what, where, when, how, after what, and why... and only at the end will you learn whether something was done (or not done). It blows my mind!
What’s great though — Latin script. Aside from a few letters, the writing is very familiar to me, unlike Arabic or Chinese. Maybe I’ll get around to those languages too if life gives me time :)
Thanks for reading :)
Привіт,
Мені б хотілось більше ділитись, частіше писати. І пізніше згадувати, що відбувалось в моєму житті.
Я вчу турецьку мову. Час від часу я вже починала це робити. Коли я працювала в турецькій компанії, то у мене було приблизно двадцять уроків (по суботах) до того, як почалась війна і я поїхала. Хоча мої колеги мені говорили, що десь за місяць наша вчителька поїхала в Туреччину і там одружилась, тож і у них все одно з турецькою було покінчено.
А потім заміж за турка вийшла і я. І відповідно час від часу мені хочеться вивчити мову, щоб почуватися зручніше з родичами, яких ми на жаль дуже рідко навідуємо. В тому числі бо аеропорт тепер далекувато, а ми ж купували квартиру в передмісті Києва, а не на моїй рідній Черкащині, щоб аеропорт був ближче.
Тож тепер я вчу турецьку мову так:
- Дуолінго. Мені вже присвоєно там 26 рівень. І я насправді граматично дуже просунулась за ці 128 днів (раніше у мене також було приблизно 3-4 місяці, коли я вже кидала Дуолінго). Тепер я вже на конструкціях “я можу, я мушу, я не можу, я не повинна”. Там насправді певна плутанина для мене в таких конструкціях. Намагаюсь зараз укласти.
- Я дивлюсь серіал “Kara Sevda”. Це вже вдруге я його дивлюсь, але перший раз я ледве розбирала окремі слова і дуже прості речення, тож на певному етапі мені захотілось взагалі розуміти, що відбувається і я додивилась його українською. Але тепер у мене цілком нормально виходить все розуміти. Побутові звичайні речення тепер для мене посильні. Важко, наприклад, якщо хтось розповідає, що там відбулось 30-40 років тому, то я тільки здогадуюсь, бо не пам’ятаю, але не турбуюсь і не перемикаю на іншу мову. Загалом я тепер розумію десь 30% того, що говорять, і приблизно 80-90% того, що відбувається.
Мені як художнику “Kara Sevda” дуже подобається, бо там дуже гарна операторська робота, розтягнуті сцени, коли я встигаю все роздивитися. Ракурси, обличчя, гру акторів. Мені подобаються саундтреки, тож мені ок турецький стиль. Але з турецьких серіалів, наскільки я розуміла, всі ржуть, бо вони довгі і там реально п’ять-десять хвилин можуть показувати як хтось заходить у кімнату і всі в шоці.- Я прошу мій ШІ (Copilot) час від часу написати мені тексти рівня А2, і читаю і перекладаю повністю. Це мій рівень, в якому розумію вже всю граматику і час від часу зустрічаю нові слова в таких текстах.
- Книга по граматиці, але туди я майже на заглядаю, бо це найнудніший спосіб навчання.
Загалом які у мене враження. Турецька мова ідеальна для дітей, моя донечка була в Туреччині десь з 11 до 14 місяців, і вже починала говорити прості турецькі слова, а вони перші слова реально неймовірно прості підходь - gel, кидай - vur, йди - git, бери - al, дай - ver. Як бачите прям видно, наскільки відрізняється від української довжиною перших простих слів.
Що також цікаво в турецькій мові, що весь головний сенс (дія, дієслово) ставиться в кінець речення. І для мене це настільки про турецьку логіку і культуру, коли вони скажуть що, де, коли, як саме, після чого і навіщо, і тільки наприкінці речення ти дізнаєшся зробив (або не зробив). Для мене це виніс мозку!
Але що класно — латиниця. За винятком кількох літер це все-таки дуже знайоме мені написання на відміну від арабської чи китайської. Може і до них я колись дістанусь і вивчу, якщо життя вистачить :)
Дякую за увагу )