Всім привіт! Слухайте, вирішив я на днях нарешті вибратись у Національний драмтеатр імені Лесі Українки м.Київ. Не те щоб я завсідник – скоріше, випадковий гість, але тут щось пробило, і понесло мене на «Ромео і Джульєтту». І, блін, це було реально круто.
Тільки-но заходиш, як одразу ловиш цю дивну, майже магічну атмосферу. Люстри світять м’яко, навкруги цей приглушений гул людей, всі щось шепочуть, фоткаються, буфети манять запахами – коротше, кайф. Народ набився повний зал: сім’ї, закохані, компанії друзів – ну просто тусовка, а не вистава. Перед початком можна й бутер з кавою вполювати, а хтось і по келиху бахне для хоробрості (не буду тикати пальцем, але ви ж знаєте, про кого я).
А сама вистава – ну це просто емоційна бомба. Актори так рубають, що я реально забувся, де я і що взагалі відбувається. В кожному русі і кожному слові – така щирість і драйв, шо ти ніби сам у Вероні і підглядаєш за життям цих бідолашних закоханих. Ну, сюжет, звісно, класика жанру – але якось вони його так подали, що аж мурахи бігали. Сидиш, слухаєш, і тобі здається, що це не просто театр, а якийсь справжній двіж прямо перед тобою.
А ще мене капець як пройняла публіка – стільки молоді! Я аж не повірив спершу. Всі живо реагують: сміються, ахають, хапаються за серця під час драматичних сцен. І тоді ловиш себе на думці – от воно, майбутнє, ось ці хлопці й дівчата. І реально стає трохи легше на душі: театр – це не просто розвага, це прямо мистецтво, яке чіпляє і змушує думати.
Ну, і вишенька на торті – після вистави бахнули аукціон. Продавали пам’ятну табличку від ЗСУ. Почали з тисячі гривень, а дійшли, мамо моя дорога, до… тридцяти штук! І купила її жінка з Сумщини, щоб допомогти військовим. От чесно, таке бачиш і розумієш, що наші люди – ну просто топові. Разом ми реально можемо все.
Я, коротше, після всього цього йшов додому, як на крилах – емоцій ще на тиждень вперед. Якщо ви, як і я, рідко заглядаєте до театру, але хочете реально кайфанути – беріть квитки на «Ромео і Джульєтту», а може й на якусь іншу виставу в театрі Лесі Українки. Не прогадаєте, ручаюсь. А потім пишіть в коменти, як вам – бо я впевнений, що серед вас теж є справжні фанати театральної магії!