Hi there! I have finally returned to civilization. Oh, what happened to me during my absence from the blog. I tell in order. At first my mother and I went to visit my cousin in Vinnytsia, but a few days later we realized that it was impossible for so many people to live in one small area. Especially since everyone has different characters and, of course, small conflicts began at the household level. So we decided to move on and look for a place to live somewhere nearby, and at the same time take my brother's mother with us.
Привіт! Я, нарешті, повернулась в цивілізацію. Ох, що було зі мною за час відсутності на блозі. Розповідаю по порядку. Спочатку ми з мамою поїхали до мого двоюрідного брата у Вінницю, але вже через декілька днів зрозуміли, що такій кількості людей проживати на одній маленькій території неможливо. Тим більше у всіх різні характери і, звичайно, почались дрібні конфлікти на побутовому рівні. Тому ми вирішили рушити далі та пошукати десь поруч житло, а разом із тим забрати маму мого брата з собою.
Given the fact that today there is a huge number of internally displaced persons, the option to look for housing in Vinnytsia itself was dropped immediately. That's why we simply opened a housing search site and looked at options in the region. That's how I became a new resident of the village of Bubnivka, Vinnytsia region, where we rented an old house for a fairly adequate price. Here are my luxury apartments of recent months:
Враховуючи те, що на сьогоднішній день величезна кількість внутрішньо переміщених осіб, то варіант шукати помешкання у самій Вінниці відпав одразу. Тому ми банально відкрили сайт з пошуку житла та дивились варіанти в області. Саме так я стала новим жителем села Бубнівка Вінницької області, де ми винайняли старенький будинок за досить адекватну ціну. Ось мої лакшері апартаменти останніх місяців:
Looking ahead, I will tell an interesting story that took place in the first days of my stay there. At that time I did not know that the Internet in the village would work so badly and I hoped that I would be more active in blogging and describing everything that happens to me. So I decided to take a camera and take some pictures of the environment while walking to the local shop. Then the usual country road got into the frame, the well from which we took water and the shop assistant. Who knew that in a few hours the military would come to our house.
Забігаючи наперед розповім цікаву історію, котра відбулась в перші дні перебування там. Тоді я ще не знала, що інтернет в селі буде працювати настільки погано і сподівалась на те, що буду більш активно вести блог та описувати все що відбувається зі мною. Отже, вирішила я взяти фотоапарат та трішки пофотографувати навколишнє середовище поки йшла до місцевого магазинчику. Тоді в кадр потрапила звичайна сільська дорога, криниця з якої ми брали воду і продавчиня магазину. Хто ж знав, що через декілька годин до нас в дім завітають військові.
The people in the village are so frightened by the war that they consider me a saboteur working for the enemy. On the one hand, of course, thank you for following the order so closely, and on the other ... I didn't want to show all my stupid selfies on the phone to the military. Who, by the way, understood that I was not a saboteur almost immediately, but it is necessary to check. Therefore, there are not many staff since then. And then it was not before, because in the village you can not just lie all day, constantly busy with something. Like this.
Люди в селі настільки налякані війною, що сприйняли мене за диверсанта, котрий працює на ворога. З однієї сторони, звичайно, дякую за те що вони так уважно слідкують за порядком, а з іншої... Не хотілось показувати всі свої дурнуваті селфі в телефоні військовим. Котрі, до речі, зрозуміли, що я не диверсант практично одразу, але ж перевірити потрібно. Тому кадрів не дуже багато з того часу. Та і потім не до того було, адже в селі ти не можеш просто весь день лежати, постійно чимось зайнятий. Ось так.
The village is small, not many people. We were lucky with the neighbors who helped us with any problems that arose and suggested how to do something right. Here is one of my heroines - a neighbor, grandmother Valya, from whose well we took water. She told many interesting stories from her life and became so native during this time.
Село маленьке, людей не дуже багато. Повезло з сусідами, котрі нам допомагали з якимись проблемами, що виникали та підказували як правильно щось робити. Ось одна із моїх героїнь - сусідка бабуся Валя з криниці якої ми брали воду. Вона розповідала багато цікавих історій з свого життя і стала такою рідною за цей час.
She also treated us to her branded canned mushrooms. You will never find this in the store! She offered her to start a business. She refused. Well, nothing, I remember the address and after our victory I will definitely return to this village to thank for the kindness, as well as to buy some canned food.
Ще вона пригостила нас своєю фірмовою консервацією з грибів. Такого в магазині ніколи не знайдеш! Запропонувала їй відкрити бізнес. Відмовилась. Ну нічого, адресу я пам'ятаю і обов'язково після нашої перемоги ще повернусь в це село щоб віддячити за доброту, а також викупити декілька консервацій.
Sitting now in my apartment in Kyiv, I realize that in general the rural period passed like a marmot's day from that movie. Every day you wake up in the morning, go to collect water, read the news, drink coffee, prepare food, play with a cat and do various routine household chores. However, there is a plus, I have advanced in terms of playing the ukulele. I sat and practiced in it almost every day. Maybe someday I'll record a video for you, how to work with vocals.
Ось сидячи тепер в своїй квартирі в Києві я розумію, що загалом сільський період в мене пройшов, як день бабака з того фільму. Кожного дня ти прокидаєшся вранці, йдеш набрати води, читаєш новини, п'єш каву, готуєш їсти, граєшся з котом і робиш різні рутинні домашні справи. Проте, є плюс, я просунулась в плані гри на укулеле. Практично кожного дня сиділа та практикувалась в цьому. Можливо, колись запишу вам відео, як попрацюю ще з вокалом.
During that period, I realized that I wanted to go to learn a construction profession to do something physically and help the country in the future. I doubt that after all the horror I will be able to photograph some holidays again. Of course, my pussy Simi liked the village the most. I let her go for a walk in the yard several times, where she got to know many different insects, sniffed different plants and wondered how big the world could be. Also, out of curiosity, various neighboring cats began to go to her. Although she is sterilized and has no interest in them in terms of females, but in terms of new residents was clearly interesting. One morning I even found a gift from "admirers" in the form of a rodent. Not very aesthetic Valentine's Day card, as for me, but who knows how it all happens in cats.
За той період я зрозуміла, що хочу піти навчатись якійсь будівельній професії щоб робити щось фізично і допомагати країні в майбутньому. Сумніваюсь, що після всього пережитого жаху я зможу знов фотографувати якісь свята. Найбільше в селі звичайно сподобалось моїй киці Сімі. Я декілька разів випускала її погуляти в дворі, де вона встигла познайомитись із багатьма різними комашками, нюхала різні рослинки і дивувалась який великий може бути світ. Також до неї з цікавості почали ходити різні сусідські коти. Хоч вона і стерилізована та не має для них цікавості в плані самки, але в плані нового жителя однозначно була цікавою. Одного ранку я, навіть, знайшла подарунок від "залицяльників" у вигляді гризуна. Не дуже естетична валентинка, як для мене, але хто знає як там це все у котів відбувається.
However, no matter how quiet and relatively calm it was, I wildly felt the need to return home. It's awful when you're sitting in someone else's place and you don't know what to do. You don't feel like the person you've always been. Mom felt the same way. And so, when they said that it was "undesirable", but it is possible to take a risk and return to Kyiv, we thought a bit and decided to take a risk anyway. No matter how hard you try, your home walls are much better. At the same time, we took my aunt with us, because they quarreled with their son (that is, my brother). Therefore, hello native Kyiv! Hi, Hive!
Проте, як би там не було тихо та відносно спокійно я дико відчувала потребу повернутись додому. Це жахливо, коли ти сидиш в чужому місці і не знаєш що тобі робити. Відчуваєш себе не тією людиною, якою був завжди. Мама відчувала те саме. І тому, коли сказали, що "не бажано", але можна ризикнути та повернутись в Київ ми трішки подумали та вирішили все таки ризикнути. Як не крути, а рідні стіни набагато кращі. Разом із цим ми забрали і тітку з собою, тому що з сином своїм (тобто моїм братом) вони посварились. Тому, привіт рідний Київ! Ну і привіт, Hive!
