Привіт друзі.

Сьогодні вирішив написати пост де НЕ буде «творів образотворчого мистецтва». Просто - freewrite.

На важливий період мого життя, коли на практиці перевіряється моя віра, навалилась велика кількість рутини, піклування за рідними, та ще й на роботі ну повний завал. Що там говорити, вчора навіть в моєму кабінеті, в буквальному сенсі, наригали в умивальник, м да, запах був ще той…

Так бісить, що спочатку людей виловлюють, призивають, а коли в них трапляються проблеми із здоров’ям – на них усім наплювати. То ж, зараз, на роботі, активно займаюсь допомогою тим, до кого не має справи іншим. Періодично виникає питання до себе, чи вистачить ресурсу? Куди діватись, етап – моя хата скраю позаду. Треба щось змінювати, і починати з себе. Навіть один - в полі воїн. Як парадокс, тоді коли так потрібен час, щоб у всьому розібратись – його зовсім не має. Якщо не має часу на розбір – можливо і розбиратись не потрібно…

Я довго чекав цього моменту в своєму житті, моменту коли, як в тому фільмі «Мирний воїн» я знайду свого Сократа. (Як він там говорив «Сенс є у всьому - головне навчитись його бачити», це майже як "у повному безладі знайти порядок"). І тепер, коли я пробиваюсь скрізь шкарлупу спротиву, я боявся його втратити… Обійшлось, ніби, хоча жовте вбраня Сократа, ше нікуди не ділось… Головне, я знаю коли, залишиться придумати як… Приємно, що є рідні і розуміння, що я не сам.

source

Я, як той діабетик, що дуже сильно хоче піти в кафешку за Do Natсам, і своїми очима подивитись на цей лакомий шматочок. І не важливо, що цей Do Natс – мені не можна, і від спокуси його скуштувати буде дуже сильно важко втриматись. Уявіть, перед вами така вкусняшка, а вам не можна… То ж, напевно, принаймні кілька найближчих днів треба зібратись і почекати. На все свій час.

Можливо, коли впаде рівень жовтого цукру в крові, можна буде знову насолодитись прогулянкою в улюблене кафе до смаколиків…

Так с, все написане вище – повний freewrite. Зі мною все добре, орієнтація збережена і це наголовніше )