Вітаю товариство!
Сидячи вдома на канікулах спіймала себе на думці, що з кожним роком я все більше й більше тупішаю. Точніше сказати, що забуваю все те, що раніше могла сказати тоді коли мене могли б розбутити серед ночі і на автоматі відповіла б правильно.
Congratulations to the company!
Sitting at home on vacation, I found myself thinking that every year I get more and more stupid. Well, I’m forgetting all the things I could say when I might have been woken up in the middle of the night, and I would have answered it right.
Навчаючись в школі, я була більше якоюсь відповідальною і все намагалася знати та вивчати.
А зараз не можу так. З цим це пов’язано? Проаналізую дукми які мені приходять з цим запитанням.
When I was in school, I was more responsible and I tried to learn and teach everything.
And now I can’t. What is it about? I’ll analyze the thoughts that come to me with this question.
По-перше напевно з тим, що стало більше свободи і за цим ніхто не слідкує, і за те що ти щось не виконаєш або зробиш не до кінця тебе за це ніхто не покарає.
First of all, probably with the fact that there is more freedom and no one is watching this, and no one will punish you for not completing something or not doing it to the end.
По-друге(особисто моя проблема) я не несу відповідальності перед собою. Це випливає з першого факту. Якщо не має когось над головою, хто буде все це контролювати, то й робити напевно його не потрібно. Але це помилкове припущення. І я це прекрасно визнаю, і тут тільки мій провтик.
Secondly (personally my problem) I am not responsible to myself. This follows from the first fact. If you don't have someone over your head who will control all this, then you probably don't need to do it. But this is a false assumption. And I perfectly admit it, and here is only my problem.
По-третє, лінь. А саме така лінь, яка пов’язана з нав’язливими думками, про війну. Сиджу й думаю, от навіщо мені щось робити? Потрачу тільки час, сили, кошти, а там дивися це все витратиться в пусту, бо можливо я навіть свій 21 день народження святкувати не буду…
Thirdly, laziness. Namely, the kind of laziness that is associated with obsessive thoughts about war. I sit and think, why should I do anything? I will only spend time, energy, and money, but look, it will all be wasted, because maybe I won't even celebrate my 21st birthday...
І це вже все. Коли такі думки почали з’являтися я ледь не почала бити себе. Але, щоб усвідомити, що такі думки не ок, знадобилося багато часу. Місяців 8, якщо не більше. Можливо потрібно було б звернутися до спеціаліста, але я побоялася. На томість почала читати багато літератури й дивитися відео про такі стани. Навіть коли випала нагода, сходила на “Подкаст терапію” [made Спартак Субота & Євген Янович](можливо ви знаєте цих чоловіків, а якщо ні то гляньте на платформі YouTube, або ж на інших платформах для подкастів).
And that’s it. When such thoughts began to appear, I almost began to beat myself. But it took a long time to realize that such thoughts were not in order. For eight months I needed to understand it if not more. Perhaps I should have gone to a specialist, but I was afraid. Instead, I started reading a lot of literature and watching videos about these condition. Even when there was an opportunity, I went to "Podcast Therapy" [made by Spartak Subota & Evgeny Janovich] (perhaps you know these people, and if not, look at the YouTube platform, or other podcast platforms).
Їх розмови про актуальні проблеми пов'язані з психологією за допомогою наукових термінів та жартів допомогли мені. Вдячна їм, що вони відкили для мене нові поняття та предмети, а також цікавих людей.
Their conversations about current problems related to psychology with the help of scientific terms and jokes helped me. I am grateful to them for introducing me to new concepts and subjects, as well as interesting people.
І в рух пішла робота над думками. Бо з думок все як раз і починається. Ця робота ще тільки на самому початку, але вона є і вона не стоїть на місці.
And then we started to work on our thoughts. Because it starts with our thoughts. This work is still at an early stage, but it exists and does not stand still.
Пізнання нового дає сили рухатися вперед.
І знаєте, що? Я жалкую тільки про одне, що мені відведене тільке одне життя і що тільки зараз я почала робити те, що приносить мені задоволення, бо в світі стільки всього цікавого, й більшість з цього придумали люди. Але люди й створювали в одночас щось жахливе [ніколи не зрозумію, сенс у війнах, цирках].
Можливо через те, що я занадто наївна та дурна або не бачила жахіть, або ж через те, що простодушно-довірлива.
Learning new things gives strength to move forward.
And you know what? I regret only one thing, that I have been given only one life and that I have only now started doing what brings me pleasure, because there is so much interesting stuff in the world, and most of it is invented by people. But people created something terrible at the same time [I will never understand the meaning of wars, circuses].
Maybe because I'm too naive and stupid or haven't seen horrors, or because I'm simple-minded and gullible.
