Для того щоб до кінця розібратись у всесвіті Манчкіна знадобиться, напевно, не один день, але повірте, зусилля того варті. Мені здається що це найкраща настільна гра у яку я коли-небудь грала. І у цьому судженні я не одна. Не дарма ж з цієї гри влаштовують цілі турніри. Я, звичайно, ще не такий досвідчений гравець щоб приймати участь у змаганнях, але все ж таки щось да знаю. Ось і вирішила поділитись знаннями з Вами. (наперед хочу зазначити що гра в мене на російській мові, то і в дописі назви частин, предметів, етапи гри тощо в мене будуть зазначені саме нею. Самостійно перекладати на українську не вважаю потрібним, бо, наскільки я знаю, є офіційний переклад. Російські назви будуть виділені курсивом). Отож, почнемо?
Оригінальна ідея гри належить Steve Jackson, а ось ілюстрації розробив John Kovalik. Ідеальна колаборація, у моєму розумінні – комічні назви і цікаві персонажі які доповнені кумедними малюночками. Ні першого, ні другого я не знала до того як придбала цю гру, але з першого погляду закохалась у їх творіння.
Для того щоб розпочати гру потрібно мати хоча б одну частину, але обов’язково першу, бо саме в ній зібрані всі основні карти. Також Вам буде потрібен гральний кубик та лічильник рівнів з фішками (по одному комплекту на кожного гравця). Лічильник можна вигадати будь-який – намалювати на папері чи рахувати рівні дрібними деталями, але ми все ж таки вирішили придбати картки та мечі у якості фішок. Загалом в нас з @makovich є 5 частин і про особливості кожної з них розповім але трохи пізніше, у додатковому дописі.
А поки давайте розберемось з правилами. Основною задачею гри є «прокачати» свого героя до десятого рівня. Хто дійшов – той і виграв. На початку гри кожен з гравців отримує по 4 карти з колоди скарбів і з колоди дверей.
Після цього всі мають змогу обрати собі стать, расу, клас та «вдягти» героя. За умовчуванням кожен герой є статі гравця, але тільки якщо останній не заявив протилежне. Також за наявності відповідної карти можна обрати собі расу (ельф, хафлінг….) та клас (крадій, чаклун, воїн…). У кожної карти, звичайно, свої особливості (є як плюси так і мінуси). Ельф, наприклад має змогу отримувати собі рівень за допомогу комусь під час бою, коли інші раси не мають такої привілеї, а ось воїн буде перемагати монстра при рівності сил коли інші – програють.
Після цього треба вдягти свого персонажа. Не підемо ж ми голяка з монстрами воювати))) Шмотки трапляються у колоді скарбів. Є головняк, броник, оружие в одну или две руки, обувка та доповнення які нікуди не треба вдягати, а можна просто нести на собі. Треба відмітити що у героя не може бути вдягнуто два головняка (тільки якщо на карті не написано протилежне) або не можна користуватись трьома видами зброї одночасно (руки-то лише дві).
Коли перший гравець повністю екіпірував свого персонажа можна починати хід. Перша фаза –Вышибание двери. Тобто гравець просто відкриває верхню карту з колоди дверей, але так щоб всі бачили. Тут може бути прокляття (воно відразу діє на одного або всіх гравців), монстр або просто якісь додаткові карти. Якщо попалась будь-яка карта крім монстра, можна сказати, що Вам пощастило і Ваш герой ймовірно не помрете, але це не точно…. Ви або виконуєте те що написано на карті або забираєте її собі.
Відразу настає наступна фаза – на вибір або чистим нычки (можна взяти карту з колоди дверей але на цей раз не показуючи нікому і, якщо треба зразу зіграти її) або ищем неприятности і граєм карту монстра з руки (звичайно ж обираєм лише того кого стовідсотково зможете перемогти).
А якщо зустрілись з монстром – починаєм битись! У кожного монстра є рівень сили (написаний згори) і у персонажа, звичайно, також. Сила персонажа складається з його рівня (що відмічається на лічильнику) плюс сила всіх шмоток що ви маєте на собі (карти на руках не рахуються). Отож якщо Ваша сила більше – Ви перемагаєте, отримуєте рівень (або два) та можете взяти скарби з відповідної колоди (кількість написана на карті монстра).
Якщо все ж таки сила у Вас менша (або відповідає силі монстра) то Ви програєте… можна використати карту з руки (можливо у Вас є щось що зменшує силу монстра або підвищує Вашу), спробувати втекти (треба кинути гральний кубик) або доведеться просити допомоги у інших. Якщо хтось погодився воювати з монстром на Вашому боці то ваші сили складаються і, ймовірно, можна святкувати перемогу. Звичайно за допомогу треба пообіцяти союзнику якісь скарби, але будьте уважні, інші гравці можуть заважати Вам у бою, підкидувати прокляття, підсилення для монстра або навіть інших монстрів і, якщо ви програєте, кожен з бійців відповідає за себе самостійно. Якщо не пощастило втекти монстр відразу з Вами робить непотребство, а що саме – зазначено на карті. Ви можете втратити шмотку, рівень або навіть померти від укусу павучка-плюгавчика (а він лише першого рівня!!!!). У будь-якому разі що б з Вами не трапилось позор та надсміхання з боку друзів гарантовані.
Останньою є фаза от щедрот. Наприкінці кожного ходу на руках у гравця повинно залишитись не більше п’яти карт (дварфу дозволяється мати шість, бо долоні в нього великі). Якщо більше – треба позбавитись зайвих. Можна або зіграти карти для себе (наприклад вдягнути шмотку, використати зілля або кинути на когось прокляття); віддати манчкінам нижчім за рівнем ніж Ви, або якщо невдаха це ви – просто скинути. Все. Хід завершено, тепер можна починати заважати вигравати іншим!)
Взагалі-то думаю моє ставлення до гри і так зрозуміло, якщо вирішила написати про неї – значить вона мені до вподоби. Але не всі з моїх друзів такої ж думки і я їх розумію. Насправді, ті правила що я описала вище лише верхівка айсбергу, є купа варіантів розвиненні подій, відхилень і нюансів. І все це пізнається практикою, практикою і ще раз практикою. Але, повірте, якщо Вам все ж таки, вистачить нервів щоб розібратись гра Вам буде приносити нічого крім чистого задоволення.
Дякую що провели час зі мною! Ми ще обов’язково зустрінемось!
(можливо навіть за грою у Манчкіна)