Привіт, друзі!
Хочу розповісти вам одну маленьку історію. Моя подруга і кума вже кілька років власноруч виготовляє свічки. Вона купує віск або парафін, підбирає оригінальні ароматизатори з поетичними назвами на кшталт «марокканський кашемір» (до речі, досі не розумію, як може пахнути кашемір, та ще й марокканський 😊), і навіть робить форми для звливки сама — із глини, яку випікає в духовці.
Свічки у неї особливі: з характером, ручною енергією і приємними запахами. Я час від часу замовляю їх як подарунки — не лише щоб порадувати когось, а й щоб підтримати її хобі. Бо таке ремесло, хоча й приємне, потребує і часу, і чималих витрат. А найголовніше — кожному творцю важливо відчувати, що його роботу цінують.
Учора я повернулася з невеликої дівочої зустрічі, де була й моя кума, і привезла додому дві нові свічки. Увечері, коли ми з чоловіком вже вклали дітей спати і нарешті сіли на хвилинку побалакати про те, як пройшов день, помітили щось несподіване: на одній із свічок сидів маленький зелений коник! Звідки він взявся — загадка. Коли я ставила свічки, його точно не було. Можливо, залетів через прочинені терасні двері — хоч там і стоїть москітна сітка, але внизу є маленький проміжок, не більше п’яти сантиметрів.
Ми його обережно зняли й випустили на вулицю — хай живе своє зелене коникове життя! А свічки залишились цілими, неушкодженими, і дуже гарно пахли. Мені сподобався ніжніший аромат, а чоловікові — більш насичений. Так у нас часто буває: подобається різне, але ми не змагаємось за вподобання, а поважаємо їх — і це, мабуть, одна з тих речей, що допомагає почуватися разом добре. 💗
