При всьому бажанні, вже два роки не можу приймати із радістю привітання у цей день. Не через те, що часто 8 березня називають совковим святом, штучним, неправильним. Все одно дуже багато жінок люблять цей день. За те, що про них просто згадують. Дарують квіти. Говорять гарні слова та побажання. Ба, навіть у домі наводять порядок та готують смачні страви! Ну яка жінка через багато років такого святкування відмовиться через 'політичні' причини від уваги до неї? Правильно, тільки одиниці здатні на такий кардинальний крок.
Мені не прийшлося себе силою заставляти 'не любити' 8 березня. 'Допомогли' розібратися в цбому питанні раз і назавжди ... російські танки. Саме 8 березня 2022 року, об 11.30 годині, вони колонами приперлися у наше село. Підло розстрілюючи на своєму шляху мирних людей, автомобілі, мотоцикли, велосипеди... все, що рухалось у святковий вихідний день вулицями, - все вони знищували.
Апогеєм для мене стала світлина, яку хтось зміг викласти в соцмережу. Це була фото розстріляної автівки і її водія. Просто на вулиці, що веде до нашого дому. Ми цією вулицею в той день теж могли їхати. Наприклад, повертаючись із магазину. Святковий же день, мало чого нам би захотілося купити. Тим більше, час для шопінгу підходящий: і не надто рано, і не запізно.
А ще мій чоловік міг зранку полїхати в Бровари. Наприклад, щоб купити нам із мамою по букету квітів. Він би точно не повернувся додому. Ні, живий би залишився. Але із Броварів вже би не виїхав. Більше місяця до нас доступу не було. Страшне слово 'окупація'...
І коли згадую той день, ті вибухи навколо, стрілянину, дим від пожеж, невизначеність та страх, - аж ніяк не почуваюся жінкою, що чекає на привітання. Розумію, що це вже мій біль на все життя. І його навіть перемога не вилікує.
Та Бог з ним, з моїм болем. Переживу якось. Головне - щоб час Перемоги прийшов! ✌️
