На все життя залишаться болючі спогади про цей день. Ніхто з нашого села не очікував такої біди. Люди спокійно планували свій день, багато хто поїхав у місто на власних автівках, хтось просто виїхав у справах, хтось повертався з нічної зміни. Аж тут раптом пройшла інформація: через сусіднє село до нас рухається велика колона російських військових на танках і іншій техніці.
Painful memories of this day will remain for a lifetime. No one from our village expected such trouble. People calmly planned their day, many went to the city in their own cars, some simply left on business, some were returning from the night shift. Then suddenly information passed: a large column of Russian soldiers on tanks and other equipment is moving towards us through the neighboring village.
Згодом у соцмережах з'явилося відео їх руху по головній вулиці Богданівки. І найперший шок у мене стався, коли я побачила фото розстріляної автівка із вбитим водієм за кермом... Це була мирна автівка. Це був мирний житель. Його просто так вбили, бо трапився на шляху руху оцих клятих російських варварів.
Згодом ми дізналися про масу злочинів, які вчинили російські воєнні у нашій мирній Богданівці. Вбиті односельці, згвалтовані жінки та дівчата, зруйновані та пограбовані домівки людей, спалена школа, підірваний дитсадок, розбита амбулаторія та всі магазини... Кричущим нелюдством орків був розстріл людей у ще одній автівці, яку після вбивства всіх людей у ній переїхали танком.
Later, a video of their movement along the main street of Bohdanivka appeared on social networks. And the first shock I got was when I saw a photo of a shot car with a killed driver behind the wheel... It was a peaceful car. He was a peaceful resident. He was killed just like that, because he happened to be in the path of movement of these damned Russian barbarians.
Later, we learned about a lot of crimes committed by the Russian military in our peaceful Bohdanovka. Villagers were killed, women and girls were raped, people's homes were destroyed and looted, a school was burned, a kindergarten was blown up, a dispensary and all shops were destroyed... The shooting of people in another car, which after killing all the people in it, was driven over by a tank, was a blatant inhumanity of the orcs.
Кров застигає у жилах і тепер. Адже ми також могли у цей день поїхати десь у справах, залишивши вдома одну стареньку безпомічну маму. І - могли не повернутись. Як оці розстріляні ні за що односельці. Як водій 'Тойоти', якого вбили на сусідній вулиці. Ще довго після деокупації його тимчасова могилка стояла під одним із парканів. А хрестом став номерний знак автівки, для того, щоб можна було ідентифікувати загиблого...
The blood freezes in the veins even now. After all, we could also go somewhere on business on this day, leaving one helpless old mother at home. And - they could not return. How these fellow villagers were shot for nothing. Like a Toyota driver who was killed on a nearby street. Long after the deoccupation, his temporary grave stood under one of the fences. And the cross was the license plate of the car, so that the deceased could be identified...
Це неможливо забути. Неможливо простити. І світ має пам'ятати: Україна своїм тілом стала щитом між імперією зла та вільними країнами Європи. Щоб вірити тільки фактам, а не пропаганді. Ті, хто вижив у пеклі окупації, не збрешуть!
It is impossible to forget. It is impossible to forgive. And the world should remember: Ukraine became a shield between the evil empire and the free countries of Europe. To believe only facts, not propaganda. Those who survived the hell of the occupation will not lie!
