Дочка сказала мені несподівану думку: 'Мамо, як так вийшло, що бабуся повернулася недавно майже на свою дитячу батьківщину, і знову потрапила у війну?'
Дійсно... Мама пережила другу світову, будучи підлітком. Сім'я її жила тоді в Козелецькому районі на Чернігівщині. Закінчивши після війни технікум, мою маму направили на роботу на Тернопільщину. Там вона вийшла заміж. Там же народились і виросли ми з братом.
І так склалося, що ми два роки тому, після смерті батька, забрали маму до себе. Було все добре, мама провідала свою батьківщину, побувала на могилі своєї мами... І ось, війна... і ми в окупації.
Мама була однією із старших дітей, тому і досі дещо пам'ятає з тих страшних часів. Батька (дідуся мого) забрали на фронт. Мама (моя бабуся) залишилася з малими дітьми, під окупацією німців. І коли я порівнюю мамині спогади з тим варварством, яке творять наші сусіди - 'асвабадітєлі' на нашій землі сьогодні, то волосся встає дибки...
Не знаю, які історії стануть відомими після Перемоги. Але вже зараз чула від людей з навколишніх сіл, скільки горя приніс мирним людям рашистський загарбник. І буду щиро здивована, якщо хтось розкаже, наприклад, щось схоже на спогади мами: "Один німець, зайшовши в хату, сильно відштовхнув маму. Вона вдарилась об стіну... А інший взяв маленьку трирічну сестру на руки... Ми всі сильно перелякалися, думали вб'є. А він на мігах показує нам: 'в мене вдома отака дівчинка залишилась', і дістає з торбинки кусочок цукру дитині".
Без коментарів...
Небо втомилося від диму. Але ще на один день стала ближчою Перемога. Тримайся, мамо!❤️
My daughter told me an unexpected thought: 'Mom, how did it happen that my grandmother recently returned almost to her childhood homeland, and got into the war again?'
Really ... My mother survived the Second World War as a teenager. Her family then lived in Kozelets district in Chernihiv region. After graduating from college after the war, my mother was sent to work in Ternopil region. There she married. My brother and I were born and raised there.
And so it happened that two years ago, after the death of my father, we took my mother to us. Everything was fine, my mother visited her homeland, visited her mother's grave ... And so, the war ... and we are under occupation.
My mother was one of the older children, so she still remembers something from those terrible times. My father (my grandfather) was taken to the front. My mother (my grandmother) stayed with small children, under German occupation. And when I compare my mother's memories with the barbarism created by our neighbors - 'liberators' on our land today, my hair stands on end ...
I do not know what stories will become known after the Victory. But I have already heard from people from the surrounding villages how much grief the racist aggressor has brought to peaceful people. And I will be sincerely surprised if someone tells, for example, something like my mother's memories: "One German, going into the house, pushed my mother hard. She hit the wall ... And another took his little three-year-old sister in his arms ... We are all very frightened, thought he would kill. And he instantly shows us: 'I have such a girl left at home', and takes a piece of sugar from the bag to the child. "
No comments...
The sky was tired of smoke. But one more day the Victory became closer. Hold on, mom!❤️
