Ох і погода сьогодні зранку була! Снігу намело стільки, що першим завданням стало чищення доріжок до вольєрів і кліток із домашніми улюбленцями. Причому ти його прибираєш, а завірюха та снігопад вже через 5 хвилин повертають свої позиції. Але ж і залишати сніг не можна: він затопчеться і стане неможливо безпечно пройти по двору.
Улюблену терасу також завалило білою кучугурою. І де ж мені пити тепер свій ромашковий ранковий чай? 🙃
Звісно, у нас на дачах ніхто дороги не чистить отак відразу. Людей взимку тут зовсім небагато, і трактор замовити просто невигідно. Тому кожен вирішує проблему виїзду 'на Велику Землю' самостійно.
От і ми вирішили: засипану по вуха автівку почистили, розгребли снігові перемети під воротами, ну все як має бути зробили. Можна їхати. Тим більше що потрібно забрати посилочку на Новій пошті.
Не встигли ми дістатися до тієї пошти, а там - зачинені двері. Причину зрозуміти важко: ніяких табличок немає на вході, а наш трагічно здохнувший Київстар ще не відновив свій мобільний інтернет. Добре, хоч зв'язок з'явився. Телефоную подружці і питаю: 'Часом не повітряна тривога зараз?' - 'Саме так', - відповідає подруга.
От і все. Називається, приїхали. Сніг і завірюху подолали заради того, щоб припертися на Нову пошту і поцілувати двері...
Що ж. Їдемо додому. Заберемо посилку пізніше, коли відбій дадуть тривозі.
А тут погода видала новий сюрприз: почався густий дрібний ДОЩ!!! 😮 Двірники автівки ледь справлялися із потоками води на лобовому склі...
А вдома чекали у дворі наші підопічні песики. Які ж вони були мокрі! 😁
Нагодувала. Посушила. А тут і тривогу відмінили.
Так, все закінчилося благополучно: посилочку забрали, а вечором вже по тихій сухій погоді гарно погуляли із песиками лугом. До речі, - під звук сирен повітряної тривоги... Втретє за день.
Ми-то витримаєм. Але я ніколи в таких випадках не забуваю про бійців на фронті. Їм-то як у холодних заметених чи мокрих окопах, під постійними обстрілами та атаками ворога... 😰
'Тримайся', - вчергове кажу сама собі. Переможемо. Іншого шляху немає. ✌️
