Недільний ранок - це тиша. Бо не їздить майже ніхто дорогою біля нашого дому. Нікуди поспішати людям - сьогодні вихідний день. Ну хіба що на ринок з'їздити, поглянути, що за нові товари привезли заїжджі підприємці і просто господарі із сусідніх сіл. Але для цього достатньо легкового автомобіля, а не комбайну чи фури. І шум від їх руху зовсім непомітний. Не те, що відбувається у будні, особливо в гарну погоду і під час жнив. Тут не просто шум, - у нас стіни дрижать від руху великовантажної та сільськогосподарської техніки. Тому неділя - день для релаксу.
І на полях та городах сьогодні тиша. Ніхто не приходить попрацювати на своїх ділянках. Немає і комбайнів, що саме в ці дні масово збирають урожай зернових культур. Насправді у нас дуже багато людей сіють на городах зернові. А для збору врожаю потім шукають людину, в якої є підходящий комбайн. Щоб домовитись на певний день і зібрати пшеницю, жито, ячмінь чи овес. Воно і до війни було важко, такі послуги були дефіцитними. А тепер і поготів: мужчин через російську агресію стало обмаль. І людям приходиться чекати дуже довго того комбайну. А якщо ще й негода трапиться за цей час чекання, то зерно від вітрів і дощів просто висипеться з колосків на землю, і врожай буде втрачено. Так, війна торкнулась всіх українців, незалежно від місця проживання...
От і виходить наш недільний ранок тихим і спокійним. На полях та городах можна навіть на лелек помилуватися. Бо вони теж користуються відсутністю тут людей і ходять в пошуках їжі просто по скошеному городу.
Розквітли нарешті соняхи. Якось довго вони стояли, наче боялися розкрити свої личка. А тепер дружніми рядами тільки те й роблять, що повертають свої голови до сонця. Вранці - на схід, надвечір - вже на 180 градусів в іншу, західну сторону. Соняхи неабияк прикрасили жовтим кольором вже в'янучі городи з картоплею та поля із стернею після зернових. Причому це у нас тут - не безкрає поле якоїсь великої аграрної контори, а клаптики землі, що мають люди у своїй власності під вирощування сільгосппродукції. Тому ці соняшникові городи виглядають яскравими геометричними фігурами, якщо поглянути з висоти. Уявляю, як це красиво було би побачити з літака. Та, на жаль, літаки у нас не літають, - війна...
Вдома ранкова тиша спонукає прийтися городом просто так. Оглянути результат своєї роботи за останній тиждень. Проаналізувати, чи всього вистачає твоїм рослинкам для розвитку. Чи не з'явилося нових болячок або шкідників. Чи не переросли кабачки, бо ж свиней у нас немає і їх нікому буде їсти. І на зворотньому шляху помилуватися крученими паничами, що буйно розрослися на весь наш паркан. Бо ці квіти нагадують мені про минулий дім, де їх навіть сіяти не приходилось: насівалися самі і росли скрізь, де треба і де не треба.
