Всю ніч падав дощ. Плани на день через погоду були під загрозою зриву. Навіть вранці, гуляючи з собакою, встигли змокнути. Моросило дрібненько, але густо. А потім раптом хмари кудись поділися, і виглянуло тепле сонечко. І всі справи, як по маслу, до обіду були успішно реалізовані.
Обід. Відпочиваємо. Новини по телевізору так собі, - ні туди, ні сюди. Але головне - рашистів тримають наші славні ЗСУ, не дають просунутись вглиб України. А на південному напрямку навіть витісняють із багатьох сіл, звільняючи нашу землю від ворога.
І тут раптом... Неймовірно гучний грім, навіть екран телевізора на долю секунди погас. І слідом - телефонний дзвінок від подруги-сусідки: "Що це було?" Кажу їй: "Гроза насувається, десь мабуть впала блискавка, тому так гучно." А вона перепитує. Чи я точно впевнена, що це - гроза. Бо дуже схоже на вибух. "Ні, не вибух точно", кажу я їй. А сама також починаю сумніватись. Бо зазвичай, коли насувається гроза, то гримає десь далеко, а потім наближається і звучить гучніше. А тут отаке, зразу страшенний грім. Хтозна... Але все одно, щоб не хвилювати людину, запевняю - це грім був.
It rained all night. Plans for the day were in danger of being disrupted due to the weather. Even in the morning, walking with the dog, they managed to get wet. It was drizzling a little, but thickly. And then suddenly the clouds parted somewhere, and a warm sun appeared. And all matters were successfully implemented by lunchtime.
Dinner. We rest. The news on TV is so-so - neither here nor there. But the main thing is that the Rashists are held by our glorious Armed Forces, they are not allowed to advance deep into Ukraine. And in the southern direction, they are even being pushed out of many villages, liberating our land from the enemy.
And then suddenly... An incredibly loud thunder, even the TV screen went out for a fraction of a second. And then - a phone call from a friend-neighbor: "What was that?" I tell her: "A storm is coming, lightning must have struck somewhere, that's why it's so loud." And she questions. Am I absolutely sure that this is a thunderstorm? Because it is very similar to an explosion. "No, not an explosion for sure," I tell her. And I'm also starting to doubt myself. Because usually, when a thunderstorm approaches, it thunders somewhere far away, and then it gets closer and sounds louder. And then, suddenly, there was a terrible thunder. Who knows... But all the same, in order not to worry a person, I assure you - it was thunder.
Згодом розкати грому зазвучали вже тихіше і їх неможливо було сплутати з вибухами. Я заспокоїлась. Думки полетіли десь у психологію, бо це вже не вперше я відповідаю під час грому на дзвінки сусідів. Всі, хто тут пережив окупацію, а потім - підриви людей на мінах, вже ніколи не зможуть спокійно слухати грім. Бачу по собі: ці звуки притискають твоє єство до землі, де б тебе не застали. Бо перша думка тепер завжди: бомблять, або збили ракету десь поряд. Або хтось загинув на рашистській міні. А вже потім, зрозумівши нарешті, що це - всього-на-всього природні явища, заспокоюєшся.
Можливо, після нашої перемоги синдром війни щезне. У всіх, кому прийшлося жити під обстрілами. А гроза, як і раніше, буде радувати людей озоном. І аж ніяк не лякати!
Later, the rumblings of thunder became quieter and could not be confused with explosions. I calmed down. Thoughts flew somewhere into psychology, because this is not the first time I answer calls from neighbors during a thunderstorm. All those who survived the occupation here, and then - the detonation of people on mines, will never be able to listen to the thunder calmly. I see for myself: these sounds press your being to the ground, no matter where you are found. Because now the first thought is always: they are bombing, or they shot down a rocket somewhere nearby. Or someone died on a racist mine. And only later, having finally understood that these are just natural phenomena, you calm down.
Perhaps, after our victory, the war syndrome will disappear. Everyone who had to live under shelling. And the thunderstorm, as before, will delight people with ozone. And by no means scare!
