Всім привіт. Мене звати Вал, мені 26 і до вчорашнього вечору тема криптовалют чи децентралізованих мереж була для мене досить далекою. Не скажу, що я застряг десь в минулому сторіччі, але мені завжди здавалось, що це якась видумка та скептично відносився. Моя подруга @scrodinger запросила сюди розповівши про базові плюси Hive.blog та показала, що це досить круте місце. Тому відкладу скептицизм куди подалі 😅
Hello everybody. My name is Wal, I'm 26 and until last night the topic of cryptocurrencies or decentralized networks has been quite distant for me. I won't say that I got stuck somewhere in the last century, but it always seemed to me that it was some kind of fabrication and I was sceptical. My friend @scrodinger invited me here and told me about the basic advantages of Hive.blog and showed that this is a pretty cool place. Therefore, I will put scepticism far away.
Хочу зазначити, що колись ми разом з нею намагались завести свій блог, де розповідали б про свої думки, переживання та цілі. Просто, щоб виговоритись і неважливо чи читатиме нас хтось в глобальній павутині чи ні. Це було виключно для себе. Але ідея так і не реалізувалась на всі 100% тому, що кожен паралельно був зайнятий роботою, власними справами і набагато продуктивніше було розповісти все один одному замість того, щоб писати довжелезні тексти та публікувати їх.
I want to note that once she and I tried to start our own blog, where we would talk about our thoughts, experiences and goals. Just to speak out and it doesn't matter if someone reads us on the World Wide Web or not. It was exclusively for ourself. But the idea did not materialize 100% because everyone was busy with work, their own affairs and it was much more productive to tell each other everything instead of writing long texts and publishing them.
Але вчора мене зацікавила можливість знов почати все з початку та спробувати себе в блогерстві, де можна отримати фідбек від живих людей та знати, що тебе прочитають, дадуть пораду чи напишуть що думають з приводу того чи іншого питання. Але тепер трішки про мене, Юля сказала, що потрібно почати саме з цього 😊
But yesterday I was interested in the opportunity to start all over again and try yourself in blogging, where you can get feedback from living people and know that you will be read, given advice or write what they think about a particular issue. But now a little about me, Julia said that you need to start with this 😊
Я трохи дивак. Знаєте, напевно варто наголосити, що це визначення не означає обов'язковий похід до лікаря (хоча...). Я маю на увазі, що частенько поринаю в свої думки повністю відволікаючись від зовнішнього світу та творю речі на, які приходить натхнення саме в цю секунду і стають для мене найбільш важливим заняттям. Це напевно люди і називають диватцтвом, коли спілкуються зі мною.
I'm a little weird. You know, it is probably worth emphasizing that this definition does not mean a mandatory visit to the doctor (although ...). I mean, I often immerse myself in my thoughts, completely distracted from the outside world, and I create things that get inspired at this very moment and become the most important activity for me. This is probably what people call weirdness when they talk to me.
Саме так, якось їдучи з подругою в елетричці вона назвала мене диваком, а причиною стало те, що дрімаючи на своєму місці я різко схопився дістав блокнот з свого рюкзака і почав писати, писати, писати. Це був момент, коли до мене завітала та сама міфічна «муза» та слова склались в непогану основу для пісні. При цьому я, взагалі, не чув, що вона до мене говорила та, що відбувалось навколо. Я закрився в своєму маленькому світі де в той момент був тільки я та аркуш паперу. Сам на сам в цілому світі.
That's right, once riding with a friend in the train, she called me a weirdo, and the reason was that napping in his place, I jumped up, took a notebook from his backpack and began to write, write, write. It was the moment when the same mythical "muse" came to me and the words formed a good basis for the song. At the same time, I did not hear at all what she was saying to me and what was happening around. I locked myself in my little world were at that moment there was only me and a sheet of paper. Alone in the whole world.
І так продовжимо знайомство далі. Сам я хлопець з села в Закарпатській області. Але ні, не потрібно думати, що я живу десь далеко в горах, ходжу в гуцульському одязі та випасаю овечок, щоб приготувати бринзу. Хоча, знаєте, досить непогана перспектива, як мені здається. Чисте повітря і ніякого тобі тиску від суспільства чи шуму.
And so we will continue acquaintance further. I am a guy from a village in the Transcarpathian region. But no, you don't have to think that I live somewhere far away in the mountains, I walk in Hutsul clothes and graze sheep to make cheese. Although, you know, it's a pretty good prospect, I think. Clean air and no pressure from society or noise.
Батьки весь час балували та жаліли мене не перевантажуючи роботою, хоча я її, взагалі не боюсь, проте лінощів в мене більш ніж достатньо. Певно це пояснює, що деякі речі я досить швидко закидую. Хоча, можливо, це не через лінощі, а через втрату натхнення та цікавості до того, що робив і чому присвячував певний час. Хто зна, сподіваюсь із цим блогом не буде подібного.
My parents always pampered and pity me without overloading me with work, although I am not afraid of her at all, I have more than enough laziness. Probably a factor as to why they're doing so poorly. Although, perhaps, it is not because of laziness, because of the loss of inspiration and curiosity about what he did and why he devoted some time. Who knows, I hope this blog will not be like that.
З дитинства я був з головою в творчості та купі додаткових, розвиваючих занять. Музична школа, танці, додаткові уроки по різним предметам і, крім того все ж таки треба встигати і погуляти. Не знаю яким чином мені вдавалось абсолютно все! Звичайно, живучи в селі навіть купа додаткових занять все одно мали не той рівень який доступний у більш спонсорованих та розвинених школах, але і те, що було радувало та дало мені змогу після 9 класу поступити в медичний коледж. Далі в мене була спроба медичного ВУЗу та провал.
Since childhood, I was with my head in creativity and a bunch of additional, developing activities. Music school, dancing, additional lessons in various subjects and, in addition, still need to have time and walk. I don't know how I managed absolutely everything! Of course, living in the village, even a bunch of extra classes still had not the level that is available in more sponsored and developed schools, but also what was pleasing and allowed me to enter medical school after 9th grade. Then I had a medical university attempt and failed.
А далі була трохи дивна історія мого життя. Наступний рік після спроби отримувати медичну освіту у ВУЗі я подав документи на факультет про, який я ніколи не думав. Навіть, там мене запитали чи я нічого не сплутав маючи зовсім не ту освітню базу. Я поступив на фізика. Як виявилось згодом моя бабуся по маминій лінії і мама мріяли стати фізиками, але іхня доля склалась інакше. Дивно? Це просто неймовірне співпадіння, котре не вкладається в голові по сьогоднішній день! В міру певних обставин, лінощів та життєвих ситуацій я досить довго вчусь на цьому факультеті, але залишилось зовсім не багато і я, нарешті, стану магістром.
And then there was a little strange story of my life. The following year, after trying to get medical education at university, I applied to a faculty I had never thought of. Even there, I was asked if I had confused anything with the wrong educational base. I entered physics. As it turned out later, my maternal grandmother and mother dreamed of becoming physicists, but their fate was different. Amazingly? It's just an incredible coincidence that doesn't fit in my head to this day! Due to certain circumstances, laziness and life situations, I study at this faculty for a long time, but there is not much left and I will finally become a master.
За цей період я в стиг спробувати себе і в роботі. Почалось все з сфери обслуговування в якості офіціанта, а потім і бармена. Я витратив на це приблизно півтора роки життя, щоб зрозуміти, що це не моє та те, що я себе трохи «вбиваю» вибраною професією.
During this period, I had time to try myself at work. It all started with the service sector as a waiter and then a bartender. It took me about a year and a half to realize that it wasn't mine and that I was "killing" myself a little bit with my chosen profession.
Потім я влаштувався влаштувався в компанію, яка базується на електроніці та спонсорує, навіть, мою кафедру універу. Це був дуже приємний в моєму житті, коли мені сказали, що я підходжу на вибрану посаду. І знаєте, я певно із тих небагатьох, хто працює саме за своєю освітою 😆
Then I got a job at an electronics company that even sponsors my university department. It was very pleasant in my life when I was told that I was suitable for the chosen position. And you know, I'm probably one of the few who works on their education 😆
Крім такої стандартної рутини, моє найулюбленіше хоббі прийшло до мене років в 15. Отримавши комп‘ютер, доступ до інтернету, стареньку «мильницю» я захопився фото та веб графікою, я просто тащився від фотошопа, я будував декілька форумів. Так, коли це не було в загальному доступі, коли матеріалу щоб навчитись було - 0 це надихало і робило мене особливим. Йшли роки, все стало в легкому доступі і якось я закинув те все, хоча навички фотошопу мені і досі стають в нагоді.
In addition to this standard routine, my favourite hobby came to me at the age of 15. Having a computer, internet access, an old camera, I became interested in photos and web graphics, I just crawled from Photoshop, I built several forums. Yes, when it was not shared, when there was material to learn - 0 it inspired and made me special. As the years went by, everything became easily accessible and somehow I abandoned it all, although the skills of Photoshop are still useful to me.
Через деяких людей, які вкрали цікавість стати фотографом, я вирішив не займатись комерційним фото. І з того часу я надаю перевагу креативним фото, ідеям в які вкладую частинку душі. До речі, вчора в ході діалогу у нас із @scrodinger знов з'явилась в голові ідея, котру ми планували якось втілити і пов'язана вона саме з сферою фотографії. Нам дико кортіло створити якийсь україномовний ресурс, де розповідали б про те, як правильно фотографувати в тому чи іншому жанрі, як обробляти фотографії і ділитись цікавинками, котрі вивичли самостійно. Ми, звичайно, не професійні фотографи, проте можемо розповісти багато цікавого 😊 Тому виникло питання до ком'юніті, чи було б вам цікаво таке читати?
Because some people who stole my interest in becoming a photographer, I decided not to do commercial photography. And since then I prefer creative photos, ideas in which I put a part of my soul. By the way, yesterday during the dialogue with @scrodinger we had an idea again in our head, which we planned to somehow implement and it is related to the field of photography. We wildly wanted to create a Ukrainian-language resource where we would talk about how to take photos in a particular genre, how to process photos and share interesting things that we have learned on our own. Of course, we are not professional photographers, but we can tell a lot of interesting things 😊 So the question arose to the community, would you be interested in reading this?
До речі, про музику теж не забуваю, закінчивши музичну школу граю на 3 інструментах, але перевагу надаю одному - гітарі. Можливо, надалі якщо це буде цікаво, розкажу детальніше, адже музична школа мала насичений вміст емоцій, історій та пригод.
By the way, I don't forget about music either, after graduating from music school I play 3 instruments, but I prefer one - guitar. Maybe in the future, if it is interesting, I will tell in more detail, because the music school had a rich content of emotions, stories and adventures.
На цьому поки що все. І так вийшло досить багато тексту! В будь якому випадку, радий знайомству із цим сайтом.
That's all for now. And so it turned out quite a lot of text! In any case, I am glad to get acquainted with this site.