Last year, I will couldn't stand working on the ground. This negative was caused by childhood psychotrauma. I was often forced to work without explaining why. When I was a little older (14-15 years old), I spent a lot of time explaining that agricultural work is often irrational, since labor, time and money are always less than the estimated likely benefit.
Ще в минулому році я терпіти не міг щось робити на землі. Цю відразу спричинила дитяча психотравма. Мене часто змушували працювати, не пояснюючи, навіщо це робити. Коли я став трохи старшим (14-15 років) я витрачав дуже багато часу на пояснення того, що сільськогосподарська праця дуже часто є нераціональною, так як праця, час та гроші що вкладаються завжди були менші ніж орієнтовна ймовірна вигода.
This psycho-trauma has left so deep an imprint in my subconscious that even now, as I write this article, I feel a mental image. At that moment I saw one way out - studying in the city. In order to study at the university, I needed to overcome the competition. Instead of worrying, I believed in 100% what I could do it and studied the necessary disciplines daily. Although I studied mostly alone (in a rural school without tutors), I was able to get into a budget study with a scholarship.
Дана психотравма залишила наскільки глибокий відбиток в моїй підсвідомості, що навіть зараз, коли я пишу цю статтю, я відчуваю душевну образу. На той момент я бачив один вихід - навчання в місті. Для того, щоб я міг навчатись в університеті мені потрібно було подолати конкурсний набір. Замість того, щоб хвилюватись я вірив на 100%, що я можу поступити і щоденно вивчав необхідні дисципліни. Незважаючи на те, що я навчався переважно сам (в сільській школі без репетиторів) я зміг потрапити на бюджетне навчання зі стипендією.
During my studies my aversion to agricultural work only grew. I hade come up with many reasons to go home less often and not help my parents with the housekeeping. Almost every summer, I tried to find a job in the city and stayed in the hostel for as long as possible.
Під час навчання моя відраза до сільськогосподарської роботи тільки росла. Я вигадував безліч приводів, щоб рідше їздити до дому та не допомагати батькам по господарству. Практично кожне літо я намагався знайти якусь підробітку в місті і залишався максимально довго в гуртожитку, як тільки це було можливо.
From the 3rd year I went to my first official job as a nurse in the gynecology department. After 7 months of working there, I realized that in such a position in my country it is not really possible to make money (I made about $ 75 a month in 2010). When I quit my job, I immediately started my own business. I bought my own printer for $ 32 and started printing educational materials for other students. After 3 months, I sold an old printer for $ 24 and bought used MFP (printer/scanner/photocopier 3 in 1) for $ 80. In month 4, with MFP, I was earning twice as much as the 0.5 nurse rates I had worked with before.
З 3-го курсу я пішов на першу свою офіційну роботу, медичною сестрою в гінекологічне відділення. Після 7 місяців роботи там, я зрозумів, що на такій посаді в моїй країні не реально заробити грошей (в місяц я заробляв біля 75$ в 2010 році). Звільнившись з роботи я відразу розпочав власну справу. Я купив власний принтер за 32$ і зайнявся друком навчальних матеріалів для інших студентів. Через 3 місяці я продав старий принтер за 24$ і купив б\у БФП (принтер/сканер/ксерокс 3 в 1) за 80$. На 4-й місяць, із БФП, я заробляв в двічі більше ніж на 0.5 ставки медичної сестри, де я працював раніше.
After completing basic training, I returned to my parents. My parents are older and they need my help. Ahead of me were 6 months of part-time internship. After 3.5 months of alternating work/housekeeping, my subconscious, upon hearing all the negativity I felt about farming, presented me with gastrointestinal bleeding. It was a good gift, I couldn't do anything about the housekeeping.
Після закінчення базового навчання я повернувся до батьків. Мої батьки літнього віку і їм потрібна моя допомога. Попереду у мене були 6 місяців заочної частини інтернатури. Після 3,5 місяців чергування робота/допомога по господарству, моя підсвідомість, почувши весь негатив, що я відчував до сільськогосподарської роботи, подарувала мені шлунково-кишкову кровотечу. Це був гарний подарунок, я не міг нічого робити по господарству.
After 2 years, I finished my internship and returned to my parents for a 3-year working period by a doctor in a district hospital. Despite my minimal involvement in helping parents with the household, subconsciously, remembering the past negative to this job and receiving a new portion of the negative gave me spilled peritonitis due to innocent appendicitis.
Через 2 роки я закінчив інтернатуру і повернувся до батьків на період відпрацювання 3 років лікарем в районній лікарні. Незважаючи на мою мінімальну участь в допомозі батькам по господарству, підсвідомість, памятая минулий негатив до цієї роботи та отримавши нову порцію негативу подарувала мені розлитий перитоніт внаслідок невинного апендициту.
I was contraindicated for significant physical activity for another 1 year. I was looking for a way out of this conflict of interest when I could not tolerate agricultural work, but at the same time I was tormented by the conscience that I was not helping my parents. The exit was my marriage, and further employment for 2 jobs. With this timetable, I hardly helped parents because of the lack of time, and for my conscience there was a great explanation - I work.
Ще рік мені були противопоказані значні фізичні навантаження. Я Шукав вихід із даного конфлікту інтересів, коли я не міг терпіти сільськогосподарську працю, водночас мене мучила совість, що я не допомагаю батькам. Виходом стало моє одруження, та подальше працевлаштування на 2 роботу. При такому розкладі, я майже не допомагав через брак часу, а для моєї совісті було чудове пояснення - я працюю.
After getting married, I was much less disturbed by various ambivalent desires. By the time I had no son in 2016. The first year of his life seemed particularly stressful and difficult for me. This year, against the backdrop of sleepless nights:
- I found a new, more responsible and much better paid job that after 6 months allowed me to leave 2 jobs,
- for the first 6 months, I drove more than 70 kilometers every day driving a car with almost no experience of driving in a big city,
- moving to a new apartment closer to work,
- promotion at work,
- 2 month training courses,
- passing the first certification.
Після одруження мене значно менше турбували різні амбівалентні бажання. До того моменту, коли в 2016 році у мене не з'явився син. Перший рік його життя видався особливо напруженим та важким для мене. За цей рік, на фоні безсонних ночей:
- я знайшов нову, біль відповідальну та значно краще оплачувану роботу, яка через 6 місяців дозволила мені покинути 2 роботу,
- перші 6 місяців я щоденно проїздив понад 70 кілометрів за кермом авто майже не маючи досвіду водіння по великому місті,
- переїзд в нову квартиру ближче до роботи,
- підвищення на роботі,
- 2 місячні курси навчання,
- проходження першої атестації.
Against the backdrop of such an intense year of my life, my body failed and began to self-destruct. After I got to the hospital with a heart rate of 30 which was normal for me at that time. This happened in early 2017. I started thinking about my life. Despite the recommendations of constant administration of hormonal drugs in large doses, I was convinced that it was not constant that my colleagues did not tell me.
На фоні такого інтенсивного року мого життя, мій організм не витримав і почав самознищення. Після того, як я потрапив до лікарні із пульсом 30, який для мене в той період був нормою. Це трапилось на початку 2017 року. Я почав задумуватись над своїм життям. Незважаючи на рекомендації постійного прийому гормональних препаратів в великих дозах я був впевнений, що це не постійно, щоб мені не говорили мої колеги.
It's been almost 4 years. I experimented a lot, and it didn't always end well. Half a year ago, I was in the hospital to compensate for the opposite clinical picture, what was in 2017. But, for more than a month now, I have not taken any drugs at all, and my illness has started to work things out - unclear to medicine. Against the backdrop of a dramatic change in my life that I described in this article - My Quarantine Challenges: My Mantra I was able to stop your self-destruction.
Минуло майже 4 роки. Я багато експерементував, і не завжди це закінчувалось добре. Пів року назад я лежав в лікарні з метою компенсації протилежної клінічної картини, чим та що була в 2017 році. Але, зараз я більше ніж місяць взагалі не приймаю ніяких лікарських препаратів, а моя хвороба почала витворяти речі - незрозумілі для медицини. На фоні кардинальної зміни власного життя, які я описав в ось цій статті - My Quarantine Challenges: My Mantra я зміг припините своє самознищення.
April 11 was a very productive day. For the first time I truly felt satisfied with the work on earth. I helped my parents and enjoyed work and communication, even the kind of land, potatoes and nature that surrounded me. It took a long time for me to understand why parents were working on the ground. I couldn't even think that working on earth could be so enjoyable. It all depends on understanding WHY we do certain things. Perhaps my problem could be solved as a child just by explaining to me why working. One explanation: "Need" was not enough. Because of this, I try to explain to my son all that I understand as I understand it, even though he is not yet 4 years old.
11 квітня в мене був дуже продуктивний день. Я вперше по справжньому відчув задоволення від праці на землі. Я допомагав батькам і насолоджувався працею і спілкуванням. Навіть виглядом землі, картоплі та природи, що мене оточувала. Минуло багато часу, щоб я зміг зрозуміти навіщо батьки працюють на землі. Я навіть і не міг подумати, що праця на землі може бути настільки приємною. Все залежить від розуміння того, НАВІЩО ми робимо ті чи інші речі. Можливо, мою проблему можна було б вирішити ще в дитинстві, просто пояснивши мені навіщо працювати. Одного пояснення: “Нада”, було замало. Через це, я намагаюсь пояснювати сину все, що сам розумію так, як розумію незважаючи на те, що йому ще немає 4 років.
My ad | Моя реклама
I am reminding of my offer of gifts to my referrals the first game in #HIVE - EXODE :
Нагадую свою пропозицію про подарунки моїм рефералам в першій грі на блокчейні #HIVE - EXODE:
"All players who start the game (purchase a starter pack), who will indicate me as the person who invited them to the game (for this you need to enter my identifier cranium), or click on my referral link - https://exodegame.com/?ref=cranium, will be entitled to my consultation on the game and a small gift in the amount of 2 HIVE. Plus, to 2 HIVE you, and I, will also receive 2 booster packs, according to the prerequisites of the referral program. If I get 10 referrals (I think it will be general just, considering how seriously I decided to start this game) I, and each of my referrals will receive 1 Epic card (the chance of which is only 4%) ”
“Все игроки, которые начнут игру (приобретут стартовый пакет), кто укажет меня как человека, который пригласил в игру (для этого нужно ввести мой идентификатор - cranium), или перейдут по моей реферальной ссылке - https://exodegame.com/?ref=cranium, получат право на мои консультации по игре и маленький подарок в размере 2 HIVE. Плюс, к 2 HIVE Вы, и я, также получим по 2 бустер пака, по предварительным условиям реферальной программы. Если я наберу 10 рефералов (думаю, это будет вообще ИЗИ, учитывая как серьезно я решил стартовать в этой игре) я, и каждый мой реферал получат по 1 Эпической карте (шанс на выпадения которой всего 4%).”
CRANIUM
 |  |
