Вітаю! Ну що, є в мене для вас сьогодні дещо реально цікаве про розсіяний склероз. Сидів собі, гортаючи новини, і натрапив на дослідження з Університету Британської Колумбії – і, чесно, трохи прифігів. Виявляється, ця болячка може показувати перші “дзвіночки” аж за 15 років (!) до того, як тобі реально хтось поставить діагноз. Ну просто вау, правда? П’ятнадцять років! Я взагалі-то думав, що воно бах — і з’явилось, але ні, все значно хитріше.

Дослідники взяли купу даних – більше дванадцяти тисяч людей, уявіть собі! – і почали вивчати, як часто вони бігали до лікарів ще до діагнозу. Ну і що? Ще за півтора десятки років до явних симптомів (типу глюків із зором чи оніміння) люди вже частіше скаржилися на втому, головний біль, болі у всяких частинах тіла, депресію, тривогу. Ну скажіть, хто з нас не ходив із такими скаргами хоча б раз на рік? Ага, всі списують на погоду, стрес, дратівливу начальницю чи недосип. Але, чорт забирай, іноді це реально може бути сигнал чогось серйозного.

Джерело зображення

Вчені кажуть, це так звана “продромальна фаза” – коли хвороба вже "тусується десь під капотом", але ще не вилізла на світ Божий. Причому ця фаза – не пару місяців, а цілий десяток років, а то й більше! Наприклад, за дванадцять років до діагнозу люди частіше завітають до психіатра через депресію чи тривогу, за 8-9 років – до окуліста, бо починаються проблеми з очима, а за 3-5 років – вже й до швидкої, і на МРТ їх ганяють. А за рік до діагнозу – привіт, неврологи, всі до вас!

Слухайте, це ж реально складно – як тут лікарям щось відрізнити? Бо втома чи головний біль – це взагалі не ексклюзив, у кожного з нас буває. Але дослідники наголошують: якщо є ще якісь ризики – наприклад, генетика – треба бути уважнішим. Може, саме для таких людей це і стане підказкою.

Мене ще здивувало, що всю цю історію порівнюють із хворобою Паркінсона. Там теж є оця прихована фаза: спочатку дрібні зміни – сон, настрій, навіть запори, а вже потім з’являються тремори. І вчені думають – а раптом із розсіяним склерозом теж можна навчитися ловити ці “маячки”? Не факт, що одразу треба лікувати, але хоча б перевірятися, моніторити, вести себе уважніше.

Скориговані коефіцієнти частоти (ARR) для візитів до лікаря протягом 25 років, що передують появі симптомів розсіяного склерозу (РС)

Джерело зображення

Коефіцієнти захворюваності коригувалися за статтю, віком, квінтилем соціально-економічного статусу (287 осіб \[2,3%\] були відсутні дані та були віднесені до квінтилю 3), регіоном проживання (6 осіб \[0,1%\] були відсутні дані та були віднесені до міського) та календарним роком на момент появи симптомів РС.

Що це дасть? Ну, по-перше, шанс затримати хворобу. По-друге, можна морально і фізично підготуватися, бо, давайте чесно, такий діагноз – це не те, що хочеш почути без попередження. Якщо знати, на що звертати увагу – можна реально вчасно щось зробити. Вчені вже шукають біомаркери – такі собі “маячки” в крові чи на МРТ, які могли б підказати, що щось не так. І ще хочуть зрозуміти, чи впливає на це все спосіб життя, їжа, стрес.

Єдине “але”: вся ця тема відбувалась у Канаді, де розсіяний склероз зустрічається частіше, ніж у нас. Тому ще треба перевірити, чи це все актуально для наших реалій. Але навіть так – це вже крок уперед! Мене особисто драйвить, коли наука розкручує такі заплутані історії.

Ну що, як ви? Звертаєте увагу на дрібні “дзвіночки” від організму чи махаєте рукою – “та то фігня, просто життя таке”? Пишіть у коментах, реально цікаво почитати, як у вас із цим.
Бережіть себе й до нових зустрічей!

Topics