Друзі, сьогодні трохи особистих міркувань. От ви знаєте, інколи в історії все настільки очевидно, що дивуєшся — як цього можна не бачити? А інколи, навпаки, ворог грає настільки тонко, що навіть уважні починають сумніватися у власних відчуттях. Саме зараз ми спостерігаємо другий варіант. І назва цієї гри — “Троянський кінь” Путіна.

Схема проста, як двері, але диявольська в деталях. З російських центральних каналів тече медовий сироп “миролюбія”. Звідти сиплються слова про закінчення війни, про те, що “нам не треба ні Запорізька, ні Херсонська область”. Мовляв, віддайте тільки Донецьку, і на цьому все — мир, обіймашки, обмін полоненими, голуби миру в небі.

Звучить, правда, як казка? Та тільки в цій казці один момент — ми не можемо і не маємо права на такий крок. Жоден президент, жоден парламент, жоден народ, який поважає себе, не може просто так підписати відмову від частини своєї землі. Бо це не про політику — це про гідність, про закони, про пам’ять тих, хто віддав життя.

А тепер уявіть розвиток подій. Путін робить таку “щедру” пропозицію і тут же розповідає Трампу чи будь-якому іншому західному лідеру: “Дивіться, ми — за мир, а Україна вперлася, не хоче домовлятися, значить, вона хоче воювати далі”. Ідеальний хід, щоб хтось на Заході сказав: “Ну, якщо ви не йдете на поступки, тоді ми припиняємо постачання зброї. Розбирайтесь самі зі своєю війною”.

І от у цей момент Путін, який уже підвів резерви, перекинув війська та підготувався, робить те, заради чого й затівалася вся вистава. Він починає масштабний наступ. Ніякої “мирної угоди” не буде — лише нові атаки, лише нова хвиля насильства.

Оце і є та сама диявольська пастка, у якій головна зброя — не ракети, а маніпуляція. Бо якщо ворога не вдається зламати на полі бою, він пробує зламати нас через тих, хто нам допомагає.

Що з цим робити? Єдиний вихід — тримати єдність всередині країни і працювати з Європою так, щоб жодна подібна маніпуляція не пройшла. Ми маємо пояснювати, показувати, доводити кожному союзнику, що за “мирними” словами Кремля стоїть чергова брехня.

Так, це важко. Так, це вимагає нервів і часу. Але історія нас уже навчила: коли ворог починає раптом говорити про “мир” — перевіряй замки на дверях, бо він уже підсовує тобі свого троянського коня.

Тримаємось, друзі. І пам’ятаємо — справжній мир не починається з капітуляції.

Topics