200 тисяч людей, зібраних в одному місці - це й у наш час величеньке збіговисько. Що вже казати про Середньовіччя. Джерела кажуть, що стільки люду зібралось на прощі біля монастиря Домініканців, коли там відбувалась коронація ікони Богоматері у 1727 р.
Нещодавно я відвідала прекрасне містечко Підкамінь, окрасою якого є древній монастир. Я розповідала про це тут:
@lilideleopolis/meditaciya-pid-kamenem
Але мене переслідує відчуття, що я ще не все сказала, бо не люблю перевантажувати фактами. Тому нині - маленькі доповнення і ще трошки фото...
Перша згадка про монастир - у 1464 р. У ті часи було престижно мати у власному поселенні святиню. Тому шляхтич Петро Цебровський запросив у Підкамінь кількох монахів-домініканців аж зі Львова. Ченці оселились поряд з місцевим костелом. Обитель не раз була нищена турками і татарами.
Сучасного вигляду комплекс набув упродовж 17-18 століття. Головну будівлю - костел будували мало не сто років (1612-1695), через постійні війни у країні та непрофесійність будівничих (двічі провалювалося склепіння). Згодом постали муровані келії ченців (зараз там психодиспансер), оборонні мури, ораторіум, каплиця.
Ось так виглядала вежа без риштувань. У 2006 я бачила її, але фото з тієї подорожі знайти складно, тому позичаю у Вікіпедії: 
(Див. статтю "Монастир походження дерева Хреста Господнього")
Як на глибоку провінцію цей комплекс і тепер вражає масштабом, бароковими формами і водночас затишністю. Король Речі Посполитої Ян Собеський назвав це місце Східною Ченстоховою. У часи розквіту тут жило десь 150 ченців.
Під час Першої світової війни згоріла неймовірно цінна бібліотека храму, де були старовинні рукописи. Друга світова і радянська влада продовжили нищення святині. Тут була і пересильна тюрма (в'язні, щоб зігрітися палили дерев'яні речі інтер'єру), і гараж, і навіть конюшня. На стінах фасаду помітно багато слідів від куль.
У наш час вежу костелу намагаються відновити. Євросоюз виділив на це кошти. З 2010 вежа стоїть у риштуваннях, які почорніли з часом і виглядають трохи моторошно. У 2011 через недбальство реставраторів частина риштувань упали на дах і знищили 3 барокові скульптури.
За останній час я була тут двічі, влітку і восени, причому у будні (стараюсь не мандрувати на вихідних), проте жодної роботи по відбудові не побачила... Наразі у монастирі, що тепер належить греко-католикам, проживає лише два монахи (один з них настоятель), але вони нічого не знають про плани реставраторів...
Богослужіння зараз відбуваються у невеликому ораторіумі, що примикає до вівтарної частини костелу. Раз на рік проходить служба і в невеликій церковці на честь Миколи Цегельського, святого, що відбував тут ув'язнення. Неймовірно красива скульптура Матері Божої наразі теж у полоні риштувань...
Поки що місце не переобтяжене туристами і неймовірно живописне. З мурів монастиря, куди монах Ігор не радив мені йти, бо небезпечно, видно містечко, величезний Камінь і навіть Почаївську лавру. До речі, можна запросто подивитися дві святині за день, але про Почаїв розповім іншим разом!
Під час літньої подорожі з подругою і її сином.
А накінець казочка. У народі Камінь називається Чортовим. Кажуть, колись чорт розізлився на монахів і відірвав від Карпат велику брилу, яку хотів скинути на монастир. Проте не доніс і кинув камінь поруч:) Особисто мені назва "Чортів" не дуже подобається, особливо якщо врахувати що поряд з каменем є хрести 17 століття.
Як його назвати? Поки що хай буде просто Камінь...
